Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 6

Привівши себе до ладу, спустилась на кухню.

Артем сидить на кухні, перед ним стоїть філіжанка запашної кави. В руках планшет, в якому чоловік щось чи то читає, чи то розглядає. Брови зійшлись на переносиці, трішки скривляючи шрам.

-Доброго ранку- ввічливо привіталась я.

-Доброго ранку- почула я жіночий голос. Я і не помітила що на кухні знаходиться ще одна людина. Жіночка середнього зросту, на вигляд років 55. Одягнута так само як і Софія. – Я Тамара Олегівна. Кухарка.- представилась жіночка, і посміхнулась.- Кави?

-Саша-  відповіла жінці з легкою посмішкою.- Так, будь ласка.

Жінка кивнула, і повернулась до столу готувати каву.

-Дивись, ти в новинах- здригнулась почувши грубий, низький голос Артема. Чоловік повернув до мене планшет.

Я здивовано подивилась в нього. На сайті прикріплене наше фото, ми сидимо в ресторані, на столі букет квітів. І надпис «Завидного холостяка столиці помітили з дівчиною. Чи дійде до весілля». 

-І що тут такого?- здивувалась я.-Можна подумати з тобою мало дівчат бачили?

-З чого ти це взяла?- якось занадто різко кинув чоловік.

-Я впевнена, що ти кожного тижня водиш нову дівчина гуляти.- Господи, що я несу?!

-А от уяви собі.. Не вожу..- грубо відповів Артем, зі скрипом відсунув стільчик і пішов.-За  пів години їдемо по магазинах-кинув на останок і вийшов з кухні.

-Не звертай уваги, люба- заспокійливо промовила кухарка ставлячи переді мною каву. – Артем Вікторович не такий вже і поганий. Просто часом грубий. Не бійся його.

-Він справді не водить жінок по ресторанам?- не знаю чому поставила це питання. Ніби мені є до цього діло.

-Наскільки я знаю-не водить. Він приводить дівчат тільки додому. Та і то на кілька годин. Жодна з них навіть на ніч не залишалась.- сумно розповіла жінка.

-Але чому? Він гарний. Невже не знайде собі достойну жінку.- Роздумувала я вголос.

-Я не маю права все тобі розказувати, скажу одне.- кухарка понизила голос до змовницького шепоту- Кілька років тому одна жінка розбила серце Артему.  От з того часу він і став таким жорстоким і грубим.

Я поглинула у свої думки, кухарка повернулась до прибирання на кухні.

Допивши каву, вирішила вийти на вулицю, час до від’їзду ще є, я вже зібрана, чому б не подихати свіжим повітрям.

У Артема багато персоналу. У саду садівник поливає квіти, ось водій підганяє машину, цікаво, а охорона тут є? Чи можу я вислизнути непомітно? Хоча.. куди я піду? Назад до вітчима? Не хочу! А винаймати власне житло- немає грошей.

За цими роздумами мене й застав Артем.

-Готова?- серйозно запитав чоловік підходячи ближче.

-Так-розвела руки в сторони.

-Тоді поїхали.- Артем відкрив переді мною дверцята машини, запрошуючи сісти в середину.  Коли я незграбно залізла на заднє сидіння, чоловік обійшов машину і сів поряд.

Всю дорогу ми їхали мовчки, лише іноді Артем відповідав на телефонні дзвінки, грубо кидав якісь розпорядження, і клав слухавку.

Ми під’їхали до великого торговельного центру. Скрізь заманювали покупців яскраві вивіски з іменитими брендами.

Побачивши цінники на деяких речах, я ціпеніла. Що це за одяг такий? Я і грошей таких в руках ніколи не тримала. А тут віддати майже 5000 гривень за комплект білизни? Ну ні, вибачте.

-Обирай те що тобі подобається-галантно запропонував чоловік.

-А можна в інший магазин? Простіше.-попросила я сором’язливо опустивши очі.

-Не подобається цей бренд?-здивовано підняв брови.- Ходімо в інший. Який тобі подобається?

-А можна без бренду? Можна у самий звичайний магазин?-пояснила.

-Сашо, я розумію, що ти не звикла витрачати стільки грошей на одяг, але я можу собі це дозволити.- як маленькій повільно сказав Артем.

Коротше майже весь одяг мені вибрав він. Від білизни до верхнього одягу і взуття. Доречі, за білизну я пораділа, згадуючи як він сказав що волів би мене бачити зовсім без білизни, я боялась що він виконає свою обіцянку. Та білизну  все ж купив. Хоч в більшості випадків таку, що нічого не закриває, а більше демонструє і прикрашає жіноче тіло.

Та мені сподобалось. У нього чудовий смак.

Отже додому ми повернулися з купою пакунків з одягом, взуттям, аксесуарами.

Залишилось навчитись все це  носити.

-Я хочу сьогодні на вечері побачити тебе в тій чорній сукні зі шнурівкою- сказав мені на вухо Артем дорогою додому.

Я нічого не відповіла, а тільки ніяково опустила очі.

Сукня гарна, але дуже відверта.

-Сукня-комбінація з італійського шовку зі шнурівкою на спині-так представила нам цю сукню консультант. І все б нічого, та спина в ній повністю відкрита, і звісно вона передбачає носіння її без білизни.

-Вечеря через годину-повідомив чоловік коли ми заходили до будинку.- Прийми душ, відпочинь, і збирайся-командував він. Та в нього вроджений дар роздавати команди.

В назначений час я спускалась сходами на перший поверх де була кухня. До сукні я взула чорні босоніжки на невеликій шпильці, волосся зібрала, і заколола  елегантною заколкою-шпилькою.

Фарбуватись я не вмію, тому підфарбувала вії, і нанесла зволожуючий бальзам для губ. Кольору він не мав, зате мав чудовий запах вишні.

Коли я зайшла на кухню, Артем вже був там, він запалював свічки. Гарно вбраний стіл.

Асорті сирів і м’ясних делікатесів, рулетики з лососем, брускетт з лососем і ростбіфом, хрусткі креветки, і пляшка ігристого вина.

Сам Артем виглядав чудово. Міцні ноги обтягнуті стильними брюками, чорна сорочка, декілька ґудзиків зверху він залишив розстебнутими. А його аромат… Я відразу згадала ніч проведену в його футболці.

-Сашо, ти чудово виглядаєш-хрипким голосом промовив чоловік. Тоді струснувши головою відмахуючись від якихось своїх думок,додав вже серйозніше.-Давай повечеряємо.