ольга давиденко - бос для карамельки, ольга давиденко

- Я вагітна від тебе! Чоловік звертає свій погляд на мене. Темні очі не виражають зовсім нічого — він ніби на порожнє місце дивиться. - Ми знайомі? - холодно цікавиться він. — Євгене, це я… Мираслава! Ми зустрічались. Невже ти не пам'ятаєш мене? - Вагітна? Який у тебе термін? - Вісім тижнів...

мирослава

- Кумедно! Два з лишком місяці тому… — починає він із знущальною усмішкою. — Мене не було у країні. Не знаю, від кого ти залетіла, але явно не від мене...

За кілька днів до цього

- Мирослава, не плач. Вагітним шкідливо плакати. Ось побачиш, з'явиться твій красень. Раптом у нього щось трапилося?

- Ні. Я йому не потрібна, — схлипую, намагаючись стримати ридання. — І дитина йому теж не потрібна!

- Перестань! Все обов'язково утворюється! — подруга Настя намагається переконати мене, що все буде добре.

Вона каже надмірно бадьорим голосом і гладить мене по волоссю. Потім схоплюється і намагається розворушити мене. Настя вибігає з кімнати лише на хвилину. Я бездумно клацаю пультом каналами. Здається, зведення світських новин. Яка мені справа до життя успішних і багатих людей під яскравими софітами, коли все моє життя хилиться під укіс?

Намагатися бути в гарному настрої — безглуздий задум, знаю. Тому я просто відвертаюсь обличчям до спинки дивана. Чується звук кроків Насті. Несподівано вона видає гучний крик. Чути брязкіт розбитого посуду.

- Кіро! Кіро, дивись! Та ось він! - Кричить подруга. Схоплюється на диван і розвертає обличчям до телевізора. - Де пульт? Потрібно додати гучності!

Я не чекаю побачити нічого шокуючого. Вважаю, що подруга просто розігрує мене. Але глянувши на екран, я підскакую чи не до стелі. З екрану телевізора дивиться Він на мене!

Мій коханий чоловік. Єдиний і неповторний. Що вкрав моє серце.

Євген Орлов. Я жадібно розглядаю широке, вольове обличчя чоловіка. Суворі риси. Легка небритість. Смоляні брови врозліт. Темні очі. Погляд, що пронизує наскрізь. Він лише дивиться в камеру, але відчуття, ніби заглядає мені в душу. Легке тремтіння проноситься по моєму тілу. Пальці стискують край пледу щосили.

- Це ж він! Він так? — гальмує мене Настя.

— Він… — шепочу я. - Чи не зовсім він?

Я сумніваюся. Ця версія Євгена Орлова мені незнайома. Я ніколи не бачила його таким серйозним та зібраним. Не знала, що він носить костюми суворого крою так добре тримається перед камерою.

— Якщо це він, тоді у тебе, Мирослава, великі проблеми, — каже Настя. Додає гучності, щоб і я почула, як диктор оголошує про швидке весілля мільярдера Євгена Орлова та якоїсь світської левиці Еліни Заславської.

Я моргаю. Екран телевізора гасне.

- Гей! - обурюється подруга, тикаючи пальцем по кнопках. Безрезультатно. — Здається, світло знову вимкнули, — зітхає Настя, глянувши на коридор. - Так і є…

За мить моя активна подруга вже махає ганчіркою, збираючи розлите какао, і викидає уламки кружки в відро для сміття.

— Отже… Що ми маємо сьогодні? — вголос міркує вона. — Ми знайшли твого зниклого чоловіка. Це добре. Він не той, за кого себе видавав. Це не дуже добре. Він збирається одружитися. Це погано…

— Він брехня і ховається від мене. Це дуже погано, - завершую я замість Насті.

- Що ти збираєшся робити? - Запитує Настя.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍