Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 7

-Розкажи про себе-поцікавився у мене чоловік навпроти, дивлячись на мене.

-Я думала ти і так все про мене знаєш..-опустивши голову, тихо промовила.

Артем нахмурив густі брови.

-Навпаки, я зовсім нічого не знаю про тебе. Хоча зазвичай я намагаюсь дізнатись про людину все, ще до нашої зустрічі. Тим паче, про людину, яку збираюся поселити в себе вдома.-  роздумував в голос він.

-То чому не зробив так і цього разу?-підвела на чоловіка очі.

-Не знаю-пожав плечима. – Хотів дізнатись все саме від тебе, а не найманих людей.

Я  мимовільно роздивлялась чоловіка. Сковзнула поглядом по шраму на обличчі, чуттєвих губах. Цікаво, які вони на смак? Бррр.. Сашо… Про що ти думаєш?!

-То що?- запитав чоловік? Я нерозуміюче глянула на нього.-Розкажи про себе-нагадав чоловік.

-Я не знаю що тобі розповісти-пожала плечима. В мене доволі не цікаве і нудне життя.

-І все таки, я хочу знати…- не відставав той.

-Коли мені було 11-загинув батько, у 13 років я втратила матір, з того часу я виховувалась вітчимом.

-Андрій?!- почула чи то питання чи то ствердження.

-Так! І вітчим з нього був так сказати не дуже…-тяжко видихнула я.- Закінчила я тільки 11 класів школи.

-Чому не вступила до якогось вузу?- відправляючи до рота креветку, запитав чоловік. В мене ж апетиту зовсім не було.

-Грошей на оплату навчання мені ніхто не дав би, а на бюджет вступити шансів в мене не було.- відповіла я очевидні для мене речі.

-Хто сказав?- запитав він, а я поглянула на нього не розуміючи сенсу питання.

А дійсно… Хто сказав? Та ніхто… Просто ніхто і не сказав що у мене вийде. Ніхто не підтримував мене, не вірив у мене. І я теж перестала вірити в себе.

Артем вичікуючи дивився на мене, а я мовчки пожала плечима. Бо відповідь на це питання змусила мене задуматись.

Чоловік нахмурився.

-А чим ти цікавишся? Яку професію ти обрала б, якби вирішила вступати?

-Ну.. я люблю малювати…-трішки подумавши відповіла я. Звісно про гарні, професійні матеріали я і не мріяла, але малювати обожнювала, чи то звичайним олівцем або ручкою, крейдою на дошці.. Я завжди знаходила місце і час помалювати.  Процес малювання відносив мене в інший світ, відокремлював від жорстоких реалій.

-Чудово-схвально кивнув Артем.-Може потанцюємо?-неочікувано запропонував чоловік.

-Д-д-давай-відповіла заїкаючись.- Я правда не дуже добре танцюю.

-Я навчу –відповів чоловік, даруючи мені хитру посмішку, встав, і підійшовши до мене, подав руку.

Я вклала свою долоню в його. І він легенько її стиснув. Інша рука лягла мені на талію притягуючи мене ближче. Мої груди торкалися його живота. Чомусь поряд з ним мені було важко дихати, долоні пітніли.

Я намагалась  дивитись кудись повз чоловіка, десь йому за спину. Та почувши веселий хмик над головой рефлекторно підняла очі.

Світлі очі дивились в мої. Чоловік зупинився. Відпустивши мою долоню, переклав руку мені на потилицю, і повільно, дивлячись в очі нахилився до моїх губ, ніби даючи можливість подумати. Не побачивши супротиву, легко торкнувся губами моїх губ.  Сама не розумію чому, я просто заклякла.  Я не відштовхнула його,але і на поцілунок не відповідала.

Тим часом його поцілунок ставав все наполегливіше, глибше. Язик грубо вторгся в мій рот, пестячи мій язик. Рука чоловіка зарилась в волосся відтягуючи, погладжуючи.

Спиной я відчула прохолоду стіни, а рука чоловіка обхопила півкулю грудей.

Чоловік лишив мої губи, і припав ротом до шиї. Я відвернула обличчя, і заплющила очі. Перед очима замаячили гидкі обличчя п’яних друзяк Андрія. Я рефлекторно стисла руки в кулачки, готуючись до майже болісного, огидного вторгнення.

-Саш-ніби крізь товщу води чула я грубий, чоловічий голос. В голові пульсує, дихання важке.-Сашо-вже голосніше повторює якийсь чоловік. Дивно, ніхто з них ніколи не називав мене на ім’я..-Сашо.-труснули мене, і я нарешті розплющила очі, зустрілась з поглядом злих, сірих очей.

-В мене було багато жінок, Саша, але я ніколи, чуєш, ніколи, не брав нікого силою.- різко кинув Артем, розвернувся, і пішов геть.

Я дивилась в одну точку, почула тільки як грюкнули вхідні двері. Він пішов.

Рекордно швидко я забігла сходами, зачинила  двері в кімнату, і лише тепер дала волю емоціям. Опустившись на підлогу, я заплакала.

Просидівши так деякий час, я зібралась, встала з підлоги, і пішла в душ. Підставила обличчя струменям прохолодної   води, насолоджуючись прохолодою і  чистотою.

Накинувши після душу білий, пухнастий халат, і одягнувши труски, вийшла з ванної кімнати, і застигла на порозі. В кімнаті обпершись об двері стояв Артем.

-Ходімо!- кивнув на двері чоловік відштовхуючись від дверей, і випрямляючись сказав він грубо.

-Куди?

Голосно видихнувши, чоловік підійшов, схопив мене за руку,і потягнув до дверей.

-Покажу тобі від чого відмовляєшся- різко кинув через плече.