Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 1

-Ти зібралась?-почула я крик вітчима з кухні.

-Так-коротко кинула йому.-Куди ми їдемо?-знову запитала. Хоча надії на відповідь було мало.

-Сюрприз-сказав похмуро чоловік з’являючись у дверях моєї кімнати. Я вже звикла до відсутності особистого простору. Замка на моїх дверях не було вже давно. Та про це пізніше.

-Сашко!-вітчим клацнув пальцями у мене перед очима витягуючи з роздумів. Я смикнулась і перевела погляд на нього.- Ходімо. Машина вже під’їхла.

-Машина?-не зрозуміла я. Невже він розкошелився на таксі?

-Так. Машина- якось дивно відповів чоловік.-Твоє життя скоро зміниться.

Андрій, так звали вітчима, взяв мою сумку з небагатьма моїми речами, і ми пішли на двір. На вулиці я побачила Чорний джип. Красивий, відполірований. Видно що дорогий автомобіль. Звідки це в мого вітчима такі знайомі на таких машинах?

Їхали ми досить довго. Приблизно через 40 хвилин їзди я помітила що ми виїхали за межі міста. Будинків поменшало, зато дерев побільшало. Я що, набридла йому і він вирішив мене в лісі закопати по тихому?

Ще десь через годину ми в’їхали в якийсь населений пункт. Будинки тут були великі і доглянуті. З високими огорожами, камерами на в’їзді.

Ми під’їхали до одного з таких будинків. Сучасний, двоповерховий будинок з терасою. Ми проїхали залізні автоматичні ворота. Заїхали в середину. Машина зупинилась напроти дверей.

Вітчим вийшов з машини, відкрив двері переді мною доки я з відкритим ротом розглядала навколо через вікно.

-Виходь вже, потім роздивишся-нетерпеливо кинув він.

Я вийшла з автомобіля, і відразу помітила що двері будинку відчинилися, і в нашу сторону прямує чоловік.

Високий, статний, гарний, небезпечний.

Перше що потрапило у очі це шрам, який починався на лобі, розрізав ліву брову, око, і закінчувався на щоці. Та чомусь цей шрам не був потворним. Він навпаки додавав своєму власникові якогось шарму, ніби прикрашав його.

Очі.  Його очі були світло сірі. Наскільки світлі, ніби вигоріли на сонці, обрамлені густими віями. Погляд був суворий. Чорне як крило ворони волосся. Чубчик зрішки звисав на чоло. Рівний ніс з невеликою горбинкою, пухкі губи, але ні в якому разі не жіночні і легка, одноденна щетина.

Доки я його розглядала, незнайомець вже наблизився до нас. Він ніби щось говорив, та я зовсім не чула слів, ніби крізь товщу води.

Я стрепенулась коли побачила гнівний погляд незнайомця на собі, і трішки зляканий вітчима. Схоже чоловік щось запитував у мене.

-Що?-як дурепа перепитала я. Треба було слухати, а не розглядати його. Я ж поняття не маю хто він, і для чого я тут.

-Твоє ім’я?- грубим, низьким голосом кинув незнайомець.

-Саша. Олександра- голос тремтить, ноги і руки теж. А він дивиться прямо в очі, ніби заглядає в середину.

-Скільки років?-наступне питання. Що за допит?

-Їй 18..-почав вітчим. Та під різким поглядом чоловіка замовк.

-Мені 18. Сьогодні-сказала я коли чоловік перевів погляд на мене.

-Сьогодні?-сердитий погляд чоловіка знову направився на мого вітчима. Той опустив очі.

-Ти ж блядь ще тиждень тому сказав що вона повнолітня.- крізь зуби загарчав незнайомець.

-Але ж…. теоретично я не збрехав-посміхнувся він. –Я привіз її саме в день повноліття. Вона повнолітня.-О.. Як він тремтить.. Він боїться цього чоловіка. Хто ж він?

-Цнотлива?-знову  питання до мене.

Я мовчки похитала головою зі сторони в сторону.

-Так і думав-зло усміхнувся чоловік.

-То що, як домовлялись?-невпевнено з паузами запитав Андрій.

-Забираю! Твій борг списано. Вільний- нічого не розумію. Який борг? Що забирає? Що тут трясця відбувається?

-Можна попрощатись?-запитав відчим, а обличчя прямо світилось щастям.

Чоловік мовчки пожав плечима, і відійшов  до входу в дім.

-Що відбувається?-задала я головне питання.

-Сашко, вибач, та я не мав іншого вибору.-почав виправдовуватись Андрій.- я влип,заборгував цій людині дуже велику суму грошей. Та я не мав чим розплачуватись. В жарт я запропонував йому тебе. І він погодився.

-Ти що?-я не вірила своїм вухам.-Ти продав мене? За борг? Як річ?