Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 2

Ні, ну що мій вітчим відморозок це я зрозуміла давно. Та щоб дійшло до цього…

В мене було щасливе дитинство. Люблячі батьки. Доки в 11 років не помер мій батько. Він займався скалолазінням. Та одного разу щось сталося. Чи то трос обірвався чи що… Коротше батько зірвався і загинув. Мама важко переживала втрату, та через пів року, в неї з’явився залицяльник. Андрій. Ще через пів року вони одружилися. І він теж ніби був не поганим чоловіком. Я навіть хотіла почати називати його татом.  Та через 2 роки померла моя мама. Через інфаркт.

З того то часу і почалась чорна смуга мого життя. Вітчим почав пиячити. В квартирі завжди були його друзяки по пляшці. А я закривалась у кімнаті і тихо плакала. Якось мені вдалося закінчити школу, про подальший вступ годі було й думати. Грошей у вітчима не було, а те що було він пропивав.

Якось прийшовши зі школи я як завжди нишком пробігла у свою кімнату. Зробила уроки. В животі зрадницько бурчало. Я прислухалась. На кухні ніби затихло. Може  розійшлись вже?

Я  тихо пішла на кухню. Батько  спить опустивши голову на стіл, напроти сидить друзяка, підперши голову рукою. На столі дві порожні пляшки горілки, одна напів порожня, ще одна порожня під столом.

-О, яка красуня.-почула п’яний, ледве розбірливий голос друзяки вітчима.-Складеш мені компанію?- посміхнувся, оголивши жовті, гидкі зуби.

-Ні, дякую- сурово відповіла я. Відкрила холодильник-не густо. Пів помідора, дупка від ковбаси, мабуть для закусона брали, і кілька шматочків вчорашнього хліба. Ну хоч щось. Схопивши свою скромну «вечерю» побігла до кімнати. Всілась на ліжко, поглинаючи імпровізований бутерброд.

Відставила тарілку почувши незрозумілий шурхід за своїми дверима.

Чорт, ще й двері не зачинила.

Я хотіла тихо пробратись до дверей щоб закрити їх на гачок, та двері раптово відкрились, і на порозі застиг п’яний друзяка з кухні.

Рот розтягнувся у сальній посмішкі. Погляд шарить по тілу.

Чоловік кинувся до мене, я відскочила в бік, та він схопив мене за кофтинку. Потягнув на себе. Я скрикнула, на що він затулив мені рота.

-Хоч раз пискнеш-задушу-прошипів в обличчя чоловік, направляючи в мене потік смердючого перегару. Мене мало не знудило.

Мужлан кинув мене на ліжко, задрав спідницю, стягнув трусики до колін, і вторгся в мене однив ривком.

Сльози болю,огиди, образи потекли з очей, крик заглушала долоня чоловіка на роті.

Кінчити потвора так і не зміг. Мабуть через кількість випитого. Тому злий, встав, натіг потерті штани, плюнув, пробурмотів щось незрозуміле, і пішов.

Я сіла на ліжко, притисла коліна до грудей, і гірко заридала. Просиділа я так до ранку.

А з ранку в кімнату завалився вітчим, побачивши мене у такому стані, і вислухавши мою історію, сказав що я сама винна.

-Нічого було дупою крутити у спідниці. Ми ж чоловіки.Самці. Пропонують-берем.

В цей момент я пообіцяла сама собі, що більше ніхто не побачить моїх емоцій.

З того дня почалося моє персональне пекло. Періодично вітчим підкладав мене своїм друзякам, то за пляшку, то за гроші.

Ви запитаєте чому я не зверталась до поліції? Та зверталась. Тільки я не врахувала що Андрій сам колишній мент, і в нього там кожен другий товариш. А місто у нас невелике, тому відділення одне. І коротше заяву мою ніхто не прийняв.

Я чекала повноліття, щоб влаштуватись   на роботу, заробити грошей, і знімати якусь маленьку кімнатку. Не важливо яку, аби подалі від цього звіра і його друзів.

В мене були спроби влаштуватись на роботу до повноліття. І якось мене навіть взяли. В минулому році я прийшла до невеликого місцевого клубу. Мене прийняли на посаду посудомийки. Я пропрацювала там 2 дні. Доки на кухню не увірвався вітчим, влаштував істерику про працю неповнолітньої, про неофіційне працевлаштування, рабство, і звісно мене звільнили.

Вітчим тоді казав що якщо я ще раз кудись посунусь, то його друзі не будуть до мене такі ніжні.

Тому я вирішила дочекатись повноліття, щоб влаштуватися десь офіційно.

Але видно не судилося. В день мого повноліття мене продали. На вигляд справжньому дияволу.

Та може, за маскою сурового чоловіка ховається ніжна душа?