Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-То чому ж ти забороняєш всім підходити до мене?-плачу я і торкаюсь пальцями його спини. Хлопець різко обертається і перехоплює мою руку, підтягнувши до себе. -Бо я не дозволю тобі бути щасливою, поки боляче мені.-гарчить він і відштовхує моє тіло від себе. Знову...-Я маю нову іграшку, Керр.-швидко продовжує Тернер і раптом дістає з-за спини пістолет, наставляючи на мене.-І я без вагань скористаюсь нею наступного разу, якщо помічу біля тебе когось. Я сіпаюсь і здається навіть не дихаю, доки дуло дивиться просто мені в груди. Нажаль я забула яким небезпечним і неприборкуваним буває Тернер. -Виклич собі таксі, Керр, ти їдеш додому. Або хтось сьогодні спіймає лобом кулю. Друга частина книги «Небезпечний»

1

СОФІ КЕРР

 

Сьогодні був мій день народження. Щасливі 18, які я мала провести з Кемероном в його новому будинку. Можливо це була б вечірка чи просто посиденьки з Шелбі та Інес.

Та замість цього я збиралась на свою нову роботу в тій крихітній квартирі в Паялі. В квартирі, де почалось наше з Тернером життя.

Без перебільшень, до зустрічі з ним я не вірила у якесь там палке кохання, не дозволяла собі бути надто відверто чи відкритою до когось. Вважала, що маю тримати дистанцію з хлопцями, як мене того вчили на уроках етикету.

Та все це пішло до біса, після зустрічі з Кемероном. Він буквально відкрив з ноги двері в мій світ, а потім перевернув його з ніг на голову.

І тільки подивіться ким я тепер стала.

Та я була йому вдячна за все. Він не вигнав мене на вулицю, а дозволив жити в своїй старій квартирі. Це шляхетно з його боку. Він відкрив справжню мене і показав, що таке любов до безтями. Яку я власне зіпсувала...

Минуло вже десять днів з того моменту коли він наказав мені збирати речі і вручив ключі від цієї квартири. І всі ці десять днів я була ні живою ні мертвою.

Щось в середині сильно боліло і цей біль був часом таким нестерпним, що хотілось рвати на собі волосся. Кричати, ламати все навкруги і знищувати все, що нагадувало про почкття до Тернера.

Та життя мало продовжуватись. З ним чи без. Хоча другий варіант однозначно не викликав у мене бажання лишатись на плаву.

Я складала останні екзамени навіть не думаючи про те, який бал отримаю і зрештою якось дотягла до канікул.

Ремі кілька разів протягом цих десяти днів заходив до мене, але я врешті відмовилась працювати з ним у салоні. Бо навіть тату нагадували мені про Тернера. Паял нагадував про Тернера. Квартира нагадувала про Тернера. Усе в цьому клятому районі нагадувало про Тернера!

І жити через це не хотілось.

Тож, я мала якось відволікатись і перше, що я зробила, покинула салон.

Мені було прикро лишати Ремі самого після усього, що він для мене зробив. Я відчувала себе зрадницею, та не могла нічого з цим зробити. Бо якби лишилась, страждала б ще більше.

Наступним кроком стала зміна роботи, адже кошти мені були потрібні. Та в Паялі з цим проблем не було. Я влаштувалась офіціанткою в нічний клуб і вже відкладала гроші на нову квартиру, яку планувала винайняти найближчим часом.

Це мала б бути якась крихітна стара квартирка десь на околиці Паялу, яка дозволила б мені не перетинатись із знайомими обличчями і вчасно добиратись на заняття. Бо тепер, коли Кемерон мене не підвозить, я встаю о пʼятій ранку, щоб встигнути на автобус, який до речі не завжди приїздить на зупинку вчасно.

Я стояла перед дзеркалом після душу і дивилась на себе заплаканими очима, які ще жодного дня з нашого з Кемом розриву не були сухими. Було гидко бачити своє відображення... гидко через той клятий поцілунок з Тайлером. Я ненавиділа себе, за той вчинок. Ці блакитні очі, пухкі губи, довге світле волосся яке так обожнював Кемерон.

Волосся...

Витерши сльози я відкрила шафку і дістала звідти ножиці. Покрутила їх в руках і врешті перекинула волосся на груди. Кілька рухів і більша половина моїх довгих кучерів дивилась на мене з раковини.

Я нарешті відчула полегшення.

Прибравши його в смітник, я швидко висушила волосся феном і відкинула його на плечі. Трохи косметики, щоб замаскувати заплакані очі і ось я вже натягую чорні приталені джинси і такого ж кольору водолазку.

Це додало трохи впевненості у цей день. Ніби тягар кохання якимсь чином скинув кілька кілограмів.

Бо тепер я не була схожа на себе звичну без довгого волосся. І таким чином я намагалась змусити себе повірити у те, що такою б Кем однаково мене не кохав би.

Та раптом в двері хтось стукає і моє серце завмирає. Я прямую до них, повільно відчиняю і бачу перед собою велетенський букет червоних троянд, а вже позаду до болю знайоме обличчя...

Кемерон? Ні... Тайлер.

-Що ти тут робиш?-гаркаю я і складаю руки на грудях, ніби обороняючись від цього хижака. Все, що досі змушувало мене тримати себе в руках, швидко тануло, коли я бачила його. Того, хто буквально зруйнував моє життя. Забрав найбажанішу у світі людину і змусив проходити через усе це. Ненависть, яку я відчувала зі сторони Кемерона, через цього клятого Тайлера, була схожа на якусь страшну операцію по зняттю шкіри. По живому. Аж так боляче мені було.

-Дуже гостинно з твого боку тримати мене на порозі.-закочує очі Тайлер і опускає пахучі квіти вниз. Хлопець з перебитим і досі синім, після зустрічі з кулаками Кема, носом; брова зашита, а нижня губа підпухша. Це і не дивно, бо Кем вважай професійний спортсмен. Всі ті бої без правил загартували його і поставили удар. В цій справі він був майстром.

За десять днів Тайлер майже в нормі після кулаків Тернера, та я б воліла вбити його власноруч. Можливо вдарити ножем йому в голову, чи вирізати серце - щоб він відчув як це.

-Я не гостинна.-гаркаю я.

Тайлер в білому спортивному костюмі, позаду нього стоїть білий новенький мерседес зі шкіряним білим салоном. Ніби навмисно аж так винаряджався. Лапаті сніжинки падають на його прикриту капюшоном голову та плечі, а сонце вже сідає, кидаючи на авто останні промені. Морозне повітря бʼє в мої легені і я чомусь так сильно хочу затягнутись димом від цигарок, як роблю це останнім часом, що ледь тримаюсь, аби не зробити це просто перед ним.

-Годі, Керр.-втомлено каже Тайлер і ступивши на крок ближче, штовхає рукою деревʼяні двері позаду мене, щоб вони відкрились. Я хитаю головою і дивлюсь в його зелені очі.

Такі ж зелені як у Кемерона... аж боляче.

-Ти не зайдеш, Тайлер.-гарчу я, та він вільною рукою штовхає мене за талію в квартиру і коли ми обоє нарешті в теплі, юнак кидає подарований мені букет на тумбочку, ніби це якась безглузда річ, не варта його уваги.

-Я прийшов привітати тебе з днем народження.-каже хлопець і нахабно проходить в квартиру, не знімаючи взуття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍