Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-Мені не потрібні ні твої вітання, ні твої подарунки. Забирайся звідси і залиш мене в спокої.-гарчу я, та брюнет сміється у відповідь і одним різким рухом притискає мене до себе. Доки я намагаюсь його відштовхнути, хлопець перехоплює одну мою руку і тягне її в бік.

Я хочу сказати, який він бридкий, як ненавиджу його, як волію сісти за його вбивство, та не встигаю, бо він говорить перший.

-Припини, Софі.-гарчить він, опаляючи своїм гарячим диханням моє обличчя.-В нас є певні домовленості, тож май трохи поваги.

Я сціплюю зуби і відвертаю голову вбік, аби не відчувати його гарячого дихання на своїй шкірі.

-Так вже краще.-скрививши губи в посмішці, каже Тайлер.-Люблю коли ти покірна.

Його слова бʼють мене в сонячне сплетіння і я відчуваю, як важко мені дихати. Огида така, ніби сотні, ні тисячі, голок впиваються в мене в одну мить, а в тих місцях, де він мене торкається, хочеться здерти шкіру.

-Коли тебе шантажують, важко не бути покірною.-гарчу у відповідь я і Тайлер нахиляється до мого вуха.

-Та хіба це шантаж, крихітко?

_______________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Шелбі перебирав папірці на моїй кухні, активно щось записуючи в телефон. Я пройшов повз нього, взявши з бару пляшку мартіні і келих.

-Годі пити, Кем.-гаркнув рудий, та я проігнорував його слова і наповнивши свою склянку, поставив пляшку на місце.-Я серйозно, Кем! Ти повісив на мене все!

Я мовчки забрав свій келих, розвалився на шкіряному дивані просто перед телевізором і зробив перший ковток. Якась безглузда програма про зірок йшла вже другу годину і чесно сказати, я навіть не слухав її. Просто дивився в той нещасний екран, повністю поглинений своїми думками.

-Бляха, Тернер!-не витримав Шелбі і встав з місця так різко, що його стілець відлетів на підлогу. В цей момент двері мого будинку відкрились і я помітив в проході Інес. Вона скинула сніг, який валив вже другий тиждень, зі свого пальто, зняла чобітки і пройшла в середину.

-Вау, Тернер, ти досі на дивані. Вау, Тернер, ти досі з келихом.-з сарказмом сказала вона і пройшла до Шелбі, поцілувавши його в щоку. Вони видавались милими і від цього хотілось блювати, бо я не міг сприймати це нормально. Принаймні зараз.

Мав пройти час, перш ніж я звикну до того, що тепер сам. Один. В цілому світі.

Більше немає коханої дівчинки поряд, яка б обійняла мене так само ніжно, як Інес Шелбі, або так само палко поцілувала.

І я певен, що справа не в мені. Будь хто на цій клятій планеті, відчував би огиду до закоханих, коли сам ліз зі шкіри від болю через розрив. А саме це зі мною зараз відбувалось.

-Добре що ти приїхала. Я нічого в цьому не тямлю, а хтось досі і слова до мене не сказав. Я стільки прикривав твій зад, а ти...-почав Шелбі і я повернув до нього голову.

-Дякую.-гаркнув я і Шелбі закотив очі. Це вперше за останні вісім годин, я щось сказав. І це не тому, що я не хотів говорити з Шелбі. Це тому, що я не хотів говорити ні з ким.

-Якби я знав, що від Керр буде стільки проблем, вбив би її своїми руками.-прогарчав хлопець і я кинув на нього холодний погляд.

-Закрий рота, Шелбі, доки ще можеш говорити.-пригрозив я і той закотив очі.

Не знаю, чому її імʼя викликало аж таку реакцію. Може тому що я не міг дозволити комусь говорити про неї погано? Бо так говорити чи думати міг тільки я.

-Чого ти досі заступаєшся за ту...-він не договорив, бо я схопився з місця, готовий вибити з друга усю ту гидоту. Та Інес перша вдарила його в плече.

-Агов! Вона моя подруга!

-Добре-добре.-підняв руки вгору Шелбі і знову сів на стільчик.-Кем, чого ти взагалі вирішив претендувати на спадок батька? Ти ж казав, що тобі це не потрібно?

-Вже потрібно.-гаркнув у відповідь я і знову впав на диван. Шелбі зітхнув.

Зрештою, я не мав нікому нічого пояснювати. Це було моє рішення, а як і чому йому знати не обов'язково.

-Відклади ці папери. Розберемось з ними пізніше.-сказала Інес і почала збирати все назад у файли. Я був вдячний за її бажання допомогти, за те як терпеливо вона зі мною поводилась і що вона стала неофіційною частиною нас. Моєї банди.

-Тут неможливо розібратись.-відкинувшись на спинку стільчика, сказав Шелбі. Я зробив ще ковток мартіні і дівчина нарешті продовжила.

-Я пропоную поїхати в той новий клуб що відкрився в Паялі. Кажуть там класно. Вам, хлопці, не завадило б відпочити.-безтурботно каже Інес і я піднімаю брови. Цікава пропозиція, особливо від неї. Чому їй це взагалі спало на думку.

-Клуб?-обурюється Шелбі.-Тернер пʼє цілодобово, який ще клуб?!-кричить друг, вказуючи на мене рукою. Це не правда. Я не пʼю цілодобово. Вже. Перші чотири дні - так. Я навіть не спав, тільки пив. Зараз я пʼю лише вдень.

-Клуб це хороша ідея.-піднявши кутик губ, кажу я і встаю з місця. Це буде цікава спроба знайти когось і врешті відволіктись від цього нестерпного болю. Можливо навіть забути про нього хоча б на кілька годин.

Інес щось шепоче Шелбі і той важко зітхає, явно погодившись. Хоча я навіть не знаю, що такого могла сказати йому дівчина, щоб друг так просто здався.

-Але завтра ти візьмешся до роботи!-попереджає він мене і я сміюсь. Ніхто не ставитиме мені умов. Єдина людина яка мала наді мною владу, цілувалась з покидьком в туалеті мого будинку, тож зараз я повністю неконтрольований.

-Якої роботи, Шелбі? Просто склади вже той клятий позов до суду і нехай мені віддадуть мою частку батькового бізнесу.-кажу я і він просто закипає. Вдаряє долонями по столу , від чого ручки котяться на край і з дзвоном падають на підлогу. Від цього Інес смикається.

-То сядь і склади той позов! Ти бачив скільки тут всілякого лайна?!-кричить рудий і я піднімаю кутик губ. Здається, єдине, що приносить мені зараз задоволення, знущатись над людьми. Виводи їх з себе.

Бо коли погано мені - я хочу щоб погано було і всім навкруги.