Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 3

-То може, обіймеш батька, на прощання- невпевнено пробурмотів вітчим розводячи руки в сторони для обіймів.

-Ти ніколи не був мені батьком-тихо відповіла, розвернулась, і пішла в сторону будинку.

Незнайомець говорив по телефону, побачивши що я наближаюсь,  поклав слухавку і пішов на зустріч.

-Відвези його в місто-кивнув в сторону Андрія, звертаючись до водія і перевів погляд на мене.

-Ходімо?-пролунав низький голос десь над вухом. 

Тепер, коли він стояв так близько я помітила що він вищій від мене більш ніж на голову.

Я невпевнено підняла очі, вираз обличчя був серйозним, навіть нетерпеливим. Мабуть він звик що його накази виконуються швидко.

-Вибач, я не представився- поклав руку на груди в жесті вибачення.- Мене звати Артем. Артем Басов. Я власник мережі готелів.

-Я Саша-сказала я, і подумки стукнула себе по чолу. Я ж вже казала.

-Так. Знаю-посміхнувся він. І вказав мені рукою на будинок-Ходімо, покажу тобі кімнату.

На щастя кімнату Артем мені виділив окрему. Щоправда поряд з його спальнею. Але я рада хоч якомусь особистому простору. Кімната була не дуже велика, але комфортна. Світло сірі стіни, біла стеля, велике ліжко по середині під стіною, трюмо з кріслом і великим, круглим дзеркалом. Біля ліжка тумбочка з лампою. На стелі цікава, сучасна люстра, на стінах картини з абстракцією. Загалом гарна кімната. Ще я побачила двоє дверей в стінах. Одна вела у санвузол, інша в невелику  гардеробну. Та ще була порожня.

-Я не хотів купляти одяг без тебе. Не знав твій смак і розмір.-сказав чоловік.

-В мене є одяг, дякую-тихо промовила опускаючи одяг, та все таки помітила скептичний погляд на мою сумку з речами.

Артем підійшов до мене. Занадто близько, так що мої груди торкалися його.

Поклав два пальці мені на підборіддя підіймаючи його. Наші очі зустрілися.

-Ти боїшся мене?-тихо запитав.

-Ні-ледь чутно відповіла

-Тоді що?

-Я вас не знаю. Я не знаю що відчуваю до вас.

-Але там, на вулиці, ти розглядала мене?

-Так-зізналась я.

-Тобі сподобалось що ти побачила?

-Я не знаю- намагалась відповісти погляд, та чоловік взявся за підборіддя рукою, не даючи відвернутись. Інша рука лягла на спину, притискаючи мене до себе щільніше. Подих перехопило, дихання стало частшим.

-Ти проявила інтерс? Я цікавий тобі?-знову не зручні питання.

-Мені цікаво навіщо я тут.

-Ходімо на кухню. Пообідаємо і поговоримо.- чоловік відпустив мене, і я полегшено видихнула.

Спальні були на другому поверсі, тому на кухню ми спускались на перший поверх. Кухня була доволі простора. Ніби на піднятті знаходились робочі поверхні, внизу- квадратний стіл з стільчиками. Кухня була в білих кольорах.

Коли ми зайшли стіл вже  був накритий. Артем віддвинув стільчик, і я сіла на нього.

Переді мною стояла тарілка з макаронами, і здається це називається морепродукти.

-Паста з морепродуктами-з посмішкою представив страву чоловік.-Сподіваюсь ти любиш морепродукти?

Я мовчки пожала плечима. Звідки я знаю? Я що їх, куштувала колись? Всі мої морепродукти це сушена риба сумнівного виду, що купляв вітчим на закуску, і ще коли були живі батьки, мама смажила коропа. Це всі мої морепродукти.

-Тоді скуштуй- запропонував чоловік спостерігаючи за мною. Його погляд вивчав мене, сковзав по обличчю, грудях.

-Дуже смачно-відповіла, скуштувавши трішки страви, під його пронизливим поглядом я ледь проковтнула їжу. Тому я відклала веделку.

Артем це помітив, і трішки нахилив голову в бік.

-Не подобається?-по своєму трактував мою поведінку чоловік.

-Я просто хочу спочатку поговорити.-тихо зізналась я. Я не знала як себе вести поряд з ним. Я його зовсім не знала.

-Ну, давай поговоримо, Сашо.