Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 4

-Чому ви мене купили?

-Твій батько не пояснив тобі?-його брови здивовано піднялись вгору.

-Він мені не батько!-голосніше ніж вартувало сказала я,  і видихнувши, вже тихіше додала-Вітчим. І ні, він мені нічого не казав. Я нічого не знала до моменту приїзду сюди.

-Потвора-зло кинув він.-Ми ще тиждень тому про все домовились, і він сказав що ти в курсі.. Тепер все зрозуміло.

-Тиждень тому…-пробубніла собі під ніс, перебираючи пальцями тканеву серветку під столом.

-Твій батько заборгував мені велику суму коштів. Та віддати не зміг.. Тому, я запропонував йому віддати своє життя, звісно щоб залякати, -пояснив Артем.-Не знаю що б це дало, навряд би він після цього знайшов гроші. Але він сказав що в нього є інша пропозиція.

-Це я…-закінчила я розповідь чоловіка.

-Так! Він запропонував тебе.

-І навіщо я вам?- задала я питання, яке найбільше мене цікавило і лякало водночас.

-Не знаю…-задумливо протягнув чоловік.-Дивлячись що ти вмієш- його очі спалахнули хіттю. І думати не треба що він має на увазі.

Я затремтіла, а чоловік з інтересом розглядав мене.

-Ти сказала що тобі 18.Сьогодні. І ти не цнотлива.. Як це вийшло?

-Можна я поки не буду розповідати?-попросила тихо я. Зараз менше всього хотілося заглиблюватися у неприємні спогади.

-Можна-посміхнувся оголюючи рівні, білі зуби. –В тебе ж сьогодні день народження.

-Дякую.

-Пропоную в честь дня народження обрати собі подарунок. Чого ти хочеш? Сукня, прикраси, телефон, машина?

Машина? Телефон? Не за дорогі подарунки як для щойно знайомої?

-Мені нічого не треба-тихо відповіла.

-Може вечеря в ресторані?-знову запропонував Артем.

-Дякую, не треба.

-Тоді що? Я не можу лишити тебе без подарунка на день народження.

-Можна тоді… Відвідати могили батьків?-запитала я з надією в очах.-Я давно там не була.

-Можна. Але це не за рахунок подарунка.-чоловік нахмурився.-Тоді їж, і поїдемо.

Залишок обіду пройшов у мовчанні, лише чоловік кидав у мою сторону пронизливі, серйозні погляди, я відповідала йому трішки зляканими і ніяковими.

По дорозі на кладовище ми зупинилися,через кілька хвилин Артем повернувся з двома букетами квітів перемотаних чорною стрічкою.

-Для батьків-пояснив чоловік.

-Дякую. Мені нічим відплатити.

-Я роблю це не для якоїсь вигоди-розізлився він.

-А для чого? Здивовано запитала, повертаючи до нього обличчя.

-Сам не знаю- різко відповів і відвернувся.

Батьки були поховані поряд. Я поставила квіти,  і сіла на лаву. Артем стояв трішки осторонь. Влучно подумавши дати мені час  побути на одинці.

Я не плакала. Я давно пообіцяла собі що мої сльози ніхто не побачить.

Я плакала в середині. Плакало моє серце.

Через деякий час я відчула важку руку на своєму плечі. Піднявши погляд побачила Артема.

Вже час, подумала я про себе, і тільки зараз побачила що вже сутеніє.

-Дякую-тихо пробурмотіла встаючи з лави, і йдучи до машини.

-За що?-здивувався чоловік.

-Що привіз сюди, і дав час побути на самоті-пояснила я. Чоловік ледь помітно кивнув..

-І все ж, я хочу відсвяткувати твій день народження.- на обличчі чоловіка з’явилась ледь помітна посмішка.

-Добре.-ніяково відповіла. Насправді я вже забула коли відзначала своє день народження. Останній раз це було в рік смерті мами. Тому це було для мене незвично, і дуже щемливо на душі.

Ми під’їхали до великої будівлі з великими вікнами, і яскравой вивіскою з ліхтариками. Ресторан. Подумала я. Я ніколи не була в ресторані.

Ми зайшли в середину. Жінки одягнені  в гарні сукні,  або костюми, чоловіки в брюках і сорочках, як і Артем, а ось я … я тут явно не вписувалась. Старенькі, потерті джинси, чорна футболка, поношені кросівки.

-Я не впевнена…-почала я, чоловік підняв брову зі шрамом.-Що мій зовнішній вигляд підходить для цього закладу.

Чоловік видав веселий смішок.

-Ти нормально виглядаєш. Ніхто і уваги не звертає на твій вигляд- відповів, і хотів ще щось сказати, та його відволік сигнал телефону.

-Вибач, я залишу тебе на 1 хвилину.-піднявся, і вийшов.

Я обвела зал очима. Всі дійсно заняті розмовами, поглинанням різноманітних страв. На мене ніхто не зважав.

-Сашо,-почула голос чоловіка зверху. Як швидко він повернувся, ой, з квітами.- З днем народження.- мила посмішка осяяла суворе обличчя Артема.

-Дякую.-ошелешено відповіла приймаючи гарний букет червоних троянд, і вдихаючи аромат квітів.

До нас підійшла офіціантка,запропонувала принести вазу для квітів, і залишила меню.

-Що ти хочеш?-поцікавився чоловік. На що я пожала плечима.-Порадити щось?

-Так, будь-ласка.

-Тут готують чудову рибу, а ще ризотто.

Офіціант підійшла з вазою наповненою водою, і поставила в них квіти.

Артем замовив ризотто з пармезаном, я обрала смаженого лосося зі спаржею.

Декілька разів чоловік намагався почати розмову, та вона все не виходила. Мені було ніяково тут знаходитись.

 Покінчивши з їжею ми поїхали додому.

Повернулись коли надворі було вже зовсім темно. На моє здивування Артем побажав мені доброї ночі, і ми розійшлись по своїх кімнатах.

Та вже через 5 хвилин я стояла під дверима його кімнати.

-Де мої речі?- запитала я щойно чоловік відкрив двері.