Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 5

Він застиг у дверях в одних брюках. Очі сковзнули по голому торсу. На грудях у чоловіка виявилось гарне тату в вигляді дракона, ще одне я побачила вздовж боку. Накачані груди, широкі плечі, вузька талія.

-Подобається?-насмішкувато запитав Артем. Я відвела погляд від його тіла,і подивилась в сірі очі.

-Де мої речі-повторила питання вже не так войовничо. Чомусь зараз це  питання здавалось таким дурним.

-Вибач-раптом відповів чоловік.- Я наказав викинути їх. Я збирався обновити тобі гардероб. Я ж не думав що ми так затримаємось на кладовищі.

-Викинув? Як це викинув?-злякалась я. І справа була навіть не  в одязі.- Там було дещо важливе для мене.-ледь чутно прошепотіла.

-Софія-крикнув чоловік, а я здригнулась. Хто така Софія?

За хвилину я почула позаду кроки, оглянувшись побачила молоду, симпатичну дівчинку  в чорній сукні. Волосся зібране в тугий пучок.

-Сашо, познайомся, це Софія-хатня робітниця.Якщо тобі щось знадобиться можеш звертатися до  неї- представив мені дівчину Артем.

-Софія, де речі Олександри?-суворий тон. Якби зі мною він говорив в такому тоні, я б ще більше боялася його.

-В смітнику, як ви і наказали-відрапортувала та.

-Принеси- тоном не приймавшим відмов кинув чоловік.

-Але ж..-почала дівчина, та однин погляд Артема,  дівчина склонила голову , і зникла.

-То тобі сподобалось?-несподівано запитав чоловік

-Що?

-Те що ти побачила.-зрозумівши до чого він хилить я знову поглянула на його торс.

-Ні.-збрехала я.

В цей момент чоловік смикнувся в мій бік,  і припечатав мене своїм тілом до стіни. Гаряче дихання сковзнуло по моїм губам. Пальцями чоловік тримав мене за нижню щелепу, не даючи мені рухати головою.

-То не  сподобалось?-в губи прошепотів мені Артем. 

-Ні.-знову брехня.

Великий палець пестив вилицю, губи. Потім з силою надавив на губи відкриваючи їх, і проникаючи в середину.

-Не добре брехати, крихітко. Тим паче своєму хазяїну.- я дивилась на нього очима повними страху.- Хіба ти забула? Я купив тебе! Ти належиш мені.-останнє речення він промовив складами. Нііби навмисно знущаючись.-І так, перше правило.Ти ніколи, чуєш, ніколи, мені не брешиш! Зрозуміло?- мало не гарчав чоловік.

Я мовчки кивнула . Хотілось заплакати, та я не могла перед ним показувати сльози. Я вже давно нікому не показую сльози. Легше поплакати насамоті,в темряві,в подушку.

-Тож я ще раз задам тобі питання.-притворно лагідно сказав Артем.-Тобі сподобалось те що ти побачила?

-Так.

-Розумничка.

Чоловік провів пальцем по моїх губах розтираючи слину.

-Ваші речі-почула я голос Софії з боку. Я навіть не чула як вона підійшла. А вона між іншим була на підборах.

Чоловік відсторонився від мене, взяв у хатньої робітниці рюкзак і простягнув мені.

-Бери тільки свою «важливу річ»!-наказав він-Все інше- у смітник!

-А в чому мені спати? А нижня білизна?-не розуміла я.

Чоловік зник за дверима своєї кімнати, та через кілька секунд повернувся з  своєю футболкою.

-Поспиш у моїй футболці-сказав простягуючи мені одяг. –Чиста, не хвилюйся. А з приводу білизни… Я волів би бачити тебе без неї. Але раз в тебе сьогодні свято, то зробимо виняток. Візьми комплект білизни, і одяг в якому поїдеш завтра до магазину. Все інше віддай Софії, нехай викине. Надобраніч-кинув на останок і зник за дверима кімнати.

Діставши необхідний одяг і білизну, порилась в кишенях, і дістала звідти декілька фото, і срібну підвіску в вигляді сердечка на тонкому ланцюжку. Це найдорожчі речі у моєму житті. Не матеріально звісно. Це все, що лишилось мені від батьків. Наші спільні фото, і ланцюжок, який тато подарував мамі коли вона народила мене. А мама віддала його мені, коли бачила як важко мені без батька.

Притиснувши свої  скарби до грудей і подавивши схлип, я віддала сумку з речами Софії, і пішла у свою кімнату.

Прийняла душ, натягнула футболку Артема, вона була широка, і доходила мені до середини стегна. Я вдихнула запах. Пральний порошок в перемішку з ароматом чоловіка. Приємно. Лягла на ліжко, і миттєво заснула.

Мені снився кошмар. Я стою серед кімнати. Навколо пітьма. Від моїх рук і ніг у темряву тягнуться мотузки.. Я чую кроки, і бачу Артема і вітчима. Вони стоять по обидва боки від мене і тягнуть мене в різні сторони за мотузки. Я лялька в їх руках. І кожен може робити зі мною те що хоче. Я падаю, а вони сміються. Голосно. І я прокидаюсь. Різко сідаю в ліжку. Кімната залита сонцем. Новий день.