Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

Я на мить задумалася. Благодійний бал -це завжди було важливо для нас. Цей захід ми готували всього кілька тижднів, і його мета - допомогти місцевому дитячому будинку. Це був той випадок, коли потрібно було відкинути всі особисті переживання та зосередитися на чомусь значущому. Особливо, після ситуації з Люком і Лілі, я була рада відволіктись. 

- О, так, звісно, пам'ятаю, - сказала я, зібравши думки до купи. -  Я майже все підготувала. Ще залишилося підтвердити декілька деталей з декораціями та музикою.

- Чудово, - зраділа Нереза. - Я вчора зустрічалася з нашим флористом, і він вже завершив усі композиції. Вони будуть виглядати приголомшливо! І, до речі, ми змогли домовитися про виступ місцевого оркестру. Вони згодилися зіграти безкоштовно.

- Це чудові новини! — відповіла я, відчуваючи, як хвиля позитиву починає охоплювати мене. - Нереза, ти просто супер! Я так рада, що ми робимо це разом.

- І я рада, - відповіла вона, - але знаєш, Ейло, я трохи хвилююся за тебе. Ти дійсно впевнена, що готова взяти участь після всього, що сталося?

Я задумалася на хвилину, але потім вирішила бути чесною.

- Я не знаю, чи повністю готова, - зізналася я, - але цей бал важливий для мене. Це не тільки про нас, а й про тих дітей, які потребують нашої допомоги. Можливо, це буде для мене шансом відволіктися та зробити щось добре.

Нереза трохи помовчала, а потім відповіла:

- Ти права. І я завжди буду поруч, щоб підтримати тебе. Ми зробимо цей бал незабутнім!

- Дякую, Нер, - сказала я, відчуваючи теплоту її слів. - Я дуже ціную твою підтримку.

- Ну що ж, до зустрічі завтра на підготовці? - запитала вона.

- Звісно, до зустрічі, -  відповіла я з посмішкою.

Після розмови з Нерезою я відчула себе трохи краще. Бал дійсно став для мене чимось більшим, ніж просто захід. Це був шанс повернутися до нормального життя, показати, що все можна подолати. І я була вдячна, що в цьому шляху в мене є такі друзі, як Нереза.

Коли, я поклала телефон на комод і вийшла на кухню, сніданок був вже готовий, а деміан сидів на стулі і дивився щось в телефоні. 

- Що дивившся? - запитала я і сіла на стілець біля нього. 

- Писав тато...хоче, щоб я приїхав у Лондон на декілька днів, - роздратовано відповів Деміан. Його стосунки з татом, значно погіршились останнім часом і я розуміла його роздратування. 

Я нахилилась ближче до нього і взяла за руку.

- Чому він хоче, щоб ти приїхав саме зараз? - запитала я. 

- Точно не знаю, написав, що хоче, щоб ми, як раніше були родиною. От тільки, він забув додати, що Люк викрав мою дівчину і поводить себе, як психопат, - хмикнув Днміан і відклав телефон, - Які плани на день? - він різко змінив тему, а я зжала його руку в знак підтримки. 

- Мені треба пошукати сукню на благодійний бал, залишилось декілька днів, а я не маю найважливішого. Тому сьогодні, ми йдемо шукати мені сукню,- посміхнулась я. 

- Добре, тоді я буду твоїм особистим стилістом на цей раз,-  усміхнувся він, і я не змогла стримати сміху.

- Сподіваюся, ти не злякаєшся від мого вибору, - жартуючи відповіла я. - Ти знаєш, що я можу вибрати щось дуже екстравагантне!

- Я готовий до всього, - сказав Деміан, притискаючи мене до себе. 

Після того, як ми швидко снідали, ми вирушили до одного з найближчих магазинів. Витрачати час на шопінг було цікаво, але ще цікавіше було мати Деміана поруч. Його підтримка додавала мені впевненості, і я відчувала, що зможу знайти ідеальну сукню.

- Як ти думаєш, який колір мені підійде? - запитала я, оглядаючи різні моделі на вішалках.

- Червоний! - негайно відповів Деміан, з посмішкою. - Він підкреслить твою красу.

- Червоний? Це досить сміливо, - відповіла я, розмірковуючи. -Можливо, ти правий.

- Сміливість - це те, що тобі зараз потрібно, - підморгнув він. - Я хочу, щоб ти відчувала себе королевою на цьому балі.

Я усміхнулася і вирушила в примірочну. Деміан залишився чекати на мене, і я спробувала обрати кілька варіантів. Я приміряла червону сукню, яка облягала фігуру і підкреслювала всі переваги. Коли я вийшла, Деміан з широко розкритими очима дивився на мене.

- Це просто неймовірно! Ти виглядаєш як справжня королева! -  сказав він, підходячи ближче.

- Справді? -  зніяковіла я, відчуваючи, як червонію.

-  Абсолютно! - запевнив він, усміхаючись і подходячи ближче до мене, - Уяви, як я потім ввечері зніму її з тебе, - продовжив Деміан, а я його жартівливо штовхнула. 

Я повернулася до дзеркала, і, хоча відчуття тривоги за майбутній бал все ще було, я відчула, як частинка впевненості повертається до мене.