Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

28.

"І кожен раз, опівночі на ґанку, коли зірки горять лише мені"

Минув місяць

Ми з Деміаном лежали на м'якому ліжку в його квартирі, обгорнуті теплою ковдрою. В кімнаті панувала приємна напівтемрява, бо ми ще не встигли відкрити штору і пустити сонячне світло. Деміан лежав на боці, підперши голову рукою, і дивився на мене з хитрою усмішкою. Я, спершись на подушку, теж була повернута до нього обличчям, розслаблено посміхаючись у відповідь.

- Знаєш, я подумав... - почав Деміан, тягнучи пальцем по її руці, - ...ти така чарівна, що я просто не можу відірвати від тебе очей.

- Справді? - Ейла примружила очі, грайливо піднімаючи брови. - А я думала, що ти дивишся на мене, бо хочеш дізнатися, чи я не сховаю від тебе останній шматок шоколаду.

- О, шоколад тут ні до чого, - відповів він, повільно нахиляючись ближче. - Мене більше цікавить, чи ти не ховаєш від мене ще якісь свої секрети.

Я засміялася, відкинувши назад волосся.

- Може, і ховаю, але це тобі ніколи не дізнатися, - мій голос був грайливим, а очі блищали.

- Ти не знаєш, на що я здатен, щоб розкрити твої секрети, - прошепотів він, проводячи рукою по моїй талії і затримуючи пальці на вузлику мого халата.

- Хм, звучить як виклик, - я підморгнула, дозволяючи йому розв'язати вузол.

- Можливо, - Деміан ледь доторкнувся губами до її вуха. - Але ти ж знаєш, я завжди виграю.

Я взяла його за підборіддя і подивилася йому в очі, наші обличчя були всього за кілька сантиметрів одне від одного.

- Не завжди, Деміан, - промовила я, злегка посміхаючись. - Сьогодні я готова ризикнути.

- Готова? - він підвів брову, грайливо виглядаючи задоволеним.

- Авжеж, - відповіла я і, не вагаючись, легенько штовхнула його на спину, опинившись зверху. - Подивимося, хто сьогодні буде переможцем.

Деміан здивовано, але з захопленням поглянув на мене.

- Ти точно знаєш, як змусити мене здатися, - прошепотів він, погладжуючи її стегна.

- Може, я цього і добиваюся, - відповіла я, злегка нахиляючись до нього і дражнячи поцілунком, якого не поспішала подарувати.

- Гаразд, Ейло, ти перемогла, - нарешті промовив він, усміхаючись. - Але тільки сьогодні.

- Тільки сьогодні? - я нарешті поцілувала його, і цей поцілунок був водночас ніжним і пристрасним. - Ну, ми ще подивимося, - тихо додала я, але раптово в очах усе потемніло і голова пішла обертом. Спочатку, я нічого не бачила, але через мить, перед очима з'явилась картинка, яку я бачила вже не вперше. 

Ми з Деміаном їхали в машині і тримались за руки. 

Перший раз, такі самі відчуття в мене з'явились у Лондоні і саме тоді, я теж побачила цю картинку. За останній місяць, декілька разів мені снився цей образ, але на щастя, без головної болі. 

Перед очима по тихеньку, картина проявлялась і голова перестала кружитись. Я побачила схвильоване обличчя Деміана і потерла очі. 

- З тобою все в порядку? - запитав чоловік, а я старалась зробити нейтральний вираз обличчя, бо я не розповідала йому про це все і не хочу його турбувати. 

- Просто різко голова закружилась, - сказавши це, я покинула ліжко і підійшла до вікна. Відкривши штори, я побачила, як сліпить сонце і більше відкрила вікно, щоб подихати свіжим повітрям. Відчувши, що Деміан теж встав з ліжка і наближується до мене, я розвернулась до нього обличчям. Він підійшов близько до мене і обійняв мене за талію. 

- Це через те, що ти хвилюєшся через Люка? - запитав Деміан і все моє тіло напружилось.

Згадувати події останнього місяця, було не дуже приємно. Лілі арештували за викрадення і утримування людину проти її волі, а от Люк...як і казав Деміан, їхні батьки не захотіли миритися з тим, що їхній син може сісти за грати. Тому, після того, як Деміан доводив їм, що він психопат, на них це все одно не діяло. Люк на свободі, але наскільки я знала, він повернувся у Лондон. Від цього було трохи легше, але, в глибині душі, я знала, що рано чи піздно він повернеться. 

- Я...не знаю, - тяжко зітхнула я, - В один день, я думаю, що ситуація з Лілі і Люком в минулому, а на наступний, я чекаю продовження, - мій голос обривався і подивишись в очі Деміана, помітила його уважний погляд. Він провів рукою по моїй щоці, ніжно торкаючись її шкіри.

- Ейло, я знаю, що тобі важко, - його голос був м'яким, спокійним, але рішучим. - Ця ситуація була справжнім випробуванням, і я розумію, що спогади можуть повернутися в будь-який момент. Але ти не одна. Я завжди буду поруч, щоб підтримати тебе, і ми разом пройдемо через це.

Він нахилився ближче, притиснувши мене до себе, обійнявши так, ніби хотів захистити мене від усього світу.

- Ми залишимо це позаду, - прошепотів Деміан, притискаючи мене ближче до себе. - І я обіцяю, що зроблю все, щоб ти більше ніколи не почувалася в небезпеці.

Я відчула, як її серце почало битися трохи спокійніше. Я міцно обійняла його у відповідь, черпаючи сили від його присутності.

- Я вірю тобі, Деміане, - сказала я, мій голос звучав тепліше. - І я знаю, що ми впораємося. Просто іноді мені потрібно більше часу, щоб усе це відпустити.

- Я знаю, - тепло відповів Деміан і помітивши, що моє обличчя трохи розслабилось, посміхнувся, - Піду, приготую сніданок. 

Коли Деміан вийшов з кімнати, я ще декілька хвилин стояла біля вікна і обдумувала все. Я повинна вірити в найкраще, бо так воно і буде. 

Я пішла у ванну кімнати, вмилась і привела своє волосся в порядок. Вийшовши з ванни, я почула, як мій телефон дзвонить і побачила на екрані ім'я найкращої подруги. 

Я підняла слухавку й почула знайомий голос Нерези.

- Привіт, Ейло! Як ти? - її голос звучав підбадьорливо, але з ноткою хвилювання.

- Привіт, Нер, я в порядку, -відповіла я, намагаючись звучати більш впевнено, ніж відчувала насправді.

- Слухай, я дзвоню тобі не тільки щоб дізнатися, як ти, - продовжила вона, - ми ж не забули про благодійний бал? Він уже за кілька днів, і я хотіла дізнатися, чи все у нас готово.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍