Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

Минуло 20 років.

- Обов'язково було обирати університет в Лос - Анджелесі? - обурено запитала моя подруга Хейзер.

- Я кладу слухавку, Хейзер, - з посмішкою сказала я і відклала телефон на інше сидіння своєї машини.

Все життя мене тягнуло у Лос - Анджелес, що напевно дивно, бо я народилась у Лондоні. Але все вже було зроблено і дізнавшись, що мене взяли в університет в цьому місті, я була неймовірно щаслива.

Заїхавши на парковку університету, я вийшла з машини і взяла свою сумку і захлопнула двері машини. Через мить, я згадала, що забула телефон в машині. Я вже хотіла відкрити двері, як голова закружилась і перед очима з'явилась картинка.

Дівчина дуже схожа на мене, стояла в червоній сукні і за талію її обіймав чоловік, можливо такого самого віку, а можливо трохи старший за неї. Разом вони дивилась дуже гармонійно, а найбільше мене вражало, що дівчина була копією мене.

Іноді, я бачила схожі картинки, завжди знала, що це не можуть бути мої спогади, але все таки не приділяла цьому багато уваги. Частіше всього, такі картинки я бачила у снах, тому напевно мене це і не хвилювало.

Нарешті перед очима картинка розсіялась і я помітила, що сиджу на землі. Обернувшись навколо себе, я зраділа, що нікого поруч не було і з полегшенням піднялась. Забравши з машини свій телефон, я знов закрила двері машини і почала відходити від парковки. Сьогодні був мій перший день в університеті і нічого не могло його зіпсувати. Навіть дивні спогади.

Коли я зайшла на територію університету, я на секунду закрила очі і посміхнулась. Не знаю, скільки я так простояла, але відкрити очі, мене змусило те, що я відчула, як хтось мене штовхнув. Швидко, я подивилась на чоловіка, який мене штовхнув і коли, він подивився на мене, його обличчя здалось мені дуже знайомим. Але найбільше мене вразило, що напевно, я не бачила в своєму житті таких гарних чоловіків. Він був набагато вищий за мене, а я його зелені очі знайшли мій погляд.

- Вибач, не хотів тебе штовхнути, - з посмішкою сказав чоловік, але його обличчя теж було нерозуміючим.

- Все в порядку, - я посміхнулась йому у відповідь. Якусь мить, ми мовчки стояли і роздивлялись один одного, що зі сторони напевно, здавалось дивним.

- Я Девід, - чоловік протягнув руку, представляючись.

- Елла, - відповіла я.

- Приємно познайомитись, що ж...мені вже час, - сказав чоловік і розвернувся, щоб піти. Коли Девід почав відалятись, в середині я відчула якусь пустоту. Дивне відчуття. Я опустила погляд і роздивлялась свої ноги, наче це щось дуже цікаве, але раптово почула кроки біля саме. Піднявши погляд, я побачила, що це Девід.

- Слухай, це прозвучить дивно, але в мене таке враження, наче я тебе знаю, - сказав чоловік і провів рукою по волоссю.

- В мене теж таке враження, - посміхнулась я.

Кінець