Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

Деміан м'яко притягнув мене ближче, його рука впевнено обійняла мою талію. Я відчула тепло його дотику і посміхнулася, коли він нахилився, щоб прошепотіти мені на вухо.

- Ти була неймовірна, - його голос був низьким і теплим, викликаючи приємні мурашки по шкірі.

-Дякую, - відповіла я, трохи схвильовано. - Але це не тільки моя заслуга, ми зробили це разом.

Його очі засяяли, і він посміхнувся:

- Так, але ти була тією, хто змусив усе це ожити.

Ми стояли, загубившись у власному маленькому світі, попри шум і святкову атмосферу довкола. Я відчула, як його рука ніжно погладила мою спину, і це додало мені відчуття спокою та безпеки.

- Я дуже радий, що саме ти снилась мені весь цей час, -сказав Деміан, не відриваючи від мене погляду. 

Я подивилася на нього і відчула, як все навколо поступово зникає, залишаючи тільки нас двох. Я піднялася навшпиньки, щоб поцілувати його, і він зустрів мене напівшляхом, його губи м'яко торкнулися моїх.

-Я теж, - прошепотіла я після поцілунку, притискаючись до нього ще ближче. - І я щаслива, що ти поруч зі мною.

Ми стояли так, насолоджуючись моментом, поки святкова суєта тривала навколо. Але зараз, це не мало значення. Усе, що мало значення - це ми і те, що ми разом.

Від обличчя Деміана:

В мене не було бажання відходити від Ейли цього вечора, але коли мені подзвонив телефон і на екрані, я побачив ім'я брата, краще було відійти в спокійне місце. 

- Навіщо ти дзвониш?

- І тобі привіт! Як свято? - хмикнув Люк і я відчув його посмішку. 

- Я не хочу повторюватись, - спокійно старався говорити я. 

- Вона все одно буде моєю. 

- Ти хворий, Люк. Не дзвони мені більше, - сказав я гучніше, а його слова викликали в мені гнів. 

- Як скажеш, брате, - тихо відповів Люк і повісив трубку. 

Я відчув, як гнів зростає всередині, але взяв себе в руки, стискаючи телефон у руці. Люк був майстром маніпуляцій, і його слова завжди знаходили шлях, щоб зачепити мене за живе. Я знав, що він не відступить так легко, але його слова не лякали мене, навпаки, вони давали мені мотвацію, викинути Люка з нашого з Ейлою життя, назавжди. 

Вийшовши на балкон, я вдихнув прохолодне повітря, намагаючись заспокоїти свій гнів. Я повернувся поглядом до зали, де всі продовжували святкувати. Серед усіх цих людей моя увага знову зупинилася на Ейлі. Вона сміялася з Нерезою, їхні голоси були сповнені радості та щастя.

Я не міг дозволити, щоб Люк зруйнував це. Він уже забрав у мене так багато, але Ейлу я не віддам. Вона заслужила на спокій і щастя, і я готовий зробити все, щоб захистити її від нього.

Повернувшись до зали, я підійшов до Ейли, намагаючись приховати тривогу за усмішкою.

- Усе добре? -запитала вона, помітивши щось у моєму обличчі.

- Так, - відповів я, взявши її за руку. - Просто робочий дзвінок. Ходімо, я хочу провести решту вечора з тобою.

Від обличчя Ейли:

Наш вечір підходив до завершення і ми з Деміаном збирались вже до дому. Гості розходилися, залишаючи за собою відчуття святкового тепла. Ми з Деміаном стояли біля виходу, прощаючись з останніми учасниками благодійного балу. Він ніжно тримав мене за руку, і це торкання було заспокійливим після всіх пережитих сьогоднішніх емоцій.

- Втомилася? - запитав Деміан, коли останні гості вийшли з будівлі.

- Трохи, але цей вечір був того вартий, - я подивилася на нього і посміхнулася.

Попрощавшись з нашими друзями, ми вийшла на двір і Деміан повів мене до його машини. Деміан відкрив двері автомобіля, допомагаючи мені сісти. Коли ми вже їхали в тиші нічного міста, я відчула, як до мене підступає втому, але й водночас - спокій і вдячність за цей вечір.

Виїхавши на живу вулицю, я взяла Деміана за руку і дивилась на нього обличчям сповненого любові та тепла. Помітивши це, він подивився на мене і посміхнувся. 

- Я тебе кохаю, Ейло, - сказав чоловік і мої очі чомусь знов наповнились сльозами. 

- Я теж тебе кохаю, Деміан, - відповіла я і подивишись перед собою у вікно, побачила, як нам на зустріч летить зі скаженою швидкісттю машина. Не встигла я моргнути, як почула гучне зіткнення, гострий біль пронизав усе тіло, і я відчула, як мене охоплює холодна темрява. Усе навколо зникло, залишивши лише відчуття жаху і безпорадності. Останнє, що я побачила перед тим, як свідомість покинула мене, було обличчя Деміана. Його очі розширені від жаху, але водночас сповнені кохання, якого ми не встигли повністю пережити. 

...

Чорна машина стояла в темряві і людина, яка була в середині, спостерігала, як дві машини зіштовхнулись одна з одною. Телефон завібрував і на екрані висвітилось повідомлення. 

"Готово"

Посмішка з'явилась на обличчі чоловіка. Ще трохи подивившись на зіткнення двох машин і почувши звук сирен, чоловік нарешті від'їхав. 

"Якщо ти не будеш зі мною, то ні з ким" - подумав про себе чоловік.