Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

   Я стою перед великим дзеркалом у весільному салоні, а мій образ відображається в ньому, обрамлений білими тканинами й розкішними сукнями. У кімнаті панує атмосфера радості, але мені ніяково. Сьогодні я повинна приміряти весільну сукню, але на думці лише одне 

— Тарас. Його образ не покидає мене, думка про те, що я виходжу заміж за його молодшого брата Антона, не приносить мені спокою. Пробую усміхнутися, коли консультантка намагається підбадьорити мене, але це лише посилює мою невпевненість. Вона веде мене до манекенів, у весільних сукнях, слухаю її рекомендації, але не можу зосередитися. 

— Ось ця сукня просто ідеальна для вас! — говорить вона, тримаючи в руках розкішну білу сукню з мереживом. Я дивлюсь на неї, але в думках вже блукаю десь в іншому місці. Раптом двері салону відчиняються, до зали входить дівчина. Впізнаю її відразу — це Ліка, колишня дівчина Тараса. Її довге волосся, як завжди, ідеально укладене, а усмішка на обличчі видає впевненість, якої мені так не вистачає. Вона заходить, ніби у неї немає жодних турбот, а я відчуваю, як у моє серце закрадається заздрість. Ліка підходить до консультантки, чую, як вона захоплено обговорює свою весільну сукню. Вона показує кілька варіантів, а я не можу відвести погляд. Що робити? Чому саме сьогодні, чому саме тут? 

Я намагаюся стримати свої емоції, але вони прориваються, як вода з тріщини в стіні. Відчуваю, як мої щоки червоніють, а руки починають тремтіти. Ліка помічає мене. В її очах проблискує здивування, але згодом з'являється усмішка, яка мені зовсім не подобається. 

— Люся? Я не очікувала тебе побачити тут! — говорить вона, в її голосі чую підтекст, як наче вона радіє, що може познущатися з мене. 

— Привіт, Ліко, — вимовляю, намагаючись, щоб мій голос звучав спокійно. Не можу допустити, щоб вона зрозуміла, як сильно вона мене дратує. Але всередині мене все кипить. 

— Ти прийшла за сукнею? — запитує вона. Киваю, намагаючись не показати, як сильно мені неприємно. Вона, напевно, вже забула, як залишила Тараса заради порожньої мрії. Й тепер чіпляється за нього наче за останній потяг. 

Ліка продовжує: 

— Я теж шукаю свою ідеальну сукню. Тарас і я плануємо весілля на наступний місяць. Як думаєш яку сукню мені обрати? Мене ніби підхоплює хвиля ненависті. Відчуваю, як всередині мене все перевертається. Тарас і Ліка? Як це можливо? Вона знову разом? Отже, я не помилялася. Моя ревність починає розростатися, як вогонь у сухій траві. Намагаюся усміхнутися, але вийшло швидше як крива гримаса. 

— Це чудово, — кажу, хоча моє серце рветься на шматки. Вони знову разом, а я тут, приміряю сукню для весілля з його молодшим братом. Чи не смішно це? Прямо комедійний фільм. 

— А ти не хочеш спробувати цю? — раптом запитує вона, вказуючи на сукню, що висить поруч. Вона виглядає такою ж білою і чистою, як і мої мрії, але водночас я відчуваю, що в ній є щось, що відштовхує від неї. Я не відповідаю. Консультантка, помітивши нашу розмову, підходить ближче, намагаючись розрядити атмосферу. 

— Може, ви хочете поміряти цю обидві? Це може бути цікаво! — пропонує вона. Зараза. Я не хочу ділити цей момент з Лікою. Хочу, щоб ця сукня стала символом мого щастя, а не нагадуванням про те, чого я ніколи не матиму. 

— Ні, дякую. Я, мабуть, спробую іншу, — кажу, намагаючись зберегти спокій. Ліка усміхається, але в її очах я бачу виклик. Вона знає, що я страждаю і їй це подобається. Повертаюся до дзеркала, щоб не бачити її. 

Вона продовжує приміряти сукні, а я намагаюся зосередитися на своєму відображенні. Не хочу, щоб моя любов до Тараса перетворилася на ненависть до Ліки. Але це важко. Невже я настільки огидна? Бо мені хочеться вчепитися цій фурії в волосся. Й вирвати його з коренем. Ліка, нарешті, вибирає сукню, яка виглядає на ній просто бездоганно. Я не можу не заздрити їй, і це почуття гнітить мене. Хочу, щоб Тарас подивився на мене так, як дивиться на неї. Хочу, щоб він згадав про наші моменти, про нашу любов. 

Але раптом розумію — я повинна зосередитися на своєму власному щасті. Маю обрати свою сукню, свою мрію. Повертаюся до консультантки, вона знову приносить мені кілька варіантів. Намагаюся зосередитися на собі, але думка про Тараса і Ліку сидить у мені, нагадуючи про те, що я втратила. Мабуть, шанс на справжнє кохання дається тільки раз у житті. Так казав мій батько й він не помилявся. Підходжу знов до манекенів, на яких одягнено кілька суконь, і починаю розглядати їх уважніше. Намагаюся відволіктися від думок про Тараса і Ліку, від їхньої пари. Я знаю, що мені потрібно зосередитися на собі, на своєму майбутньому з Антоном, але думки про минуле не відпускають. Цікаво що скаже Антон коли побачить мене у білій сукні? Чи дивитиметься з захопленням? Чи просто прийме як факт? 

— Ось ця, наприклад, виглядає чудово, — говорить дівчина консультант, знаходячи з-поміж суконь витончену, але водночас просту модель з легкого шифону, прикрашену квітковим декором. Беру сукню до рук відчуваю, як м'яка тканина ковзає між пальцями. Вона виглядає такою ніжною, але водночас я відчуваю, що в ній є щось дивовижне. 

— Спробуйте цю, — наполягає консультантка, погоджуюся, розуміючи, що сукня може стати саме тією. Йду до примірочної, зачиняю двері вдивляюся у своє відображення. Чи дійсно готова я до цього весілля? Чи дійсно я хочу стати дружиною Антона? Надягаю сукню вона ідеально облягає мою фігуру. Коли дивлюся на себе в дзеркало, щось всередині мене з'являється дивне відчуття. Захоплення. Сукня не лише підкреслює мою красу, а й всі потрібні деталі. Я прекрасна. Тепер радію, бо хоч нареченою буду гарною. Виходжу з примірочної, дівчина консультант захоплено дивиться на мене.