Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Жіночий роман » Поцілунок долі, Ася Віталіївна 📚 - Українською

Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

286
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Поцілунок долі" автора Ася Віталіївна. Жанр книги: Жіночий роман.
Книга «Поцілунок долі, Ася Віталіївна » була написана автором - Ася Віталіївна. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Поцілунок долі, Ася Віталіївна " в соціальних мережах: 
Впустивши очі, я чекала коли ж відкриються двері цього ліфта. Дихати було важко, а серце ніби зараз вистрибне з грудей. Напевно всім навкруги чути як воно стукотить. Очі невгамовно дивляться на двері, щоки червоні як буряк, а на думці лиш одне. Що він тут робить ? Лиш коли відкрилися двері ліфту, я взявши подругу під руку чим швидше вилітала звідти і помчала на своє робоче місце… - Не очікував тебе тут побачити. - він ближче підійшов до мене,а в мене таке відчуття, що він не почув мого запитання. - Відколи це ми перейшли на «ти»? - без роздумів сказала йому і зробила крок назад. - Хмм, ти права… - схватив мене за руку і притягнув ближче до себе. - Сьогодні ти вже не така пʼяна, але всерівно гостра на язик…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 76
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Новий керівник

Катя: 


Зазвичай кажуть люди ранок добрий, але дивлячись як я прокинулася розкинута як морська зірка на своєму ліжку. А в голові так стріляло, нагадуючи про вчорашні посиденьки з подругою. Це ж треба було так напитися? Як ми з нею взагалі додому добралися?
 

Ще з університету ми з нею дружимо та разом знімаємо житло. В центрі міста велика оплата за оренду, а ми знайшли класну двохкімнатну квартиру недалеко від нашої роботи. Хто б міг подумати, що дві зовсім різні дівчини можуть вжитися разом. Але що ми так вчора святкували? Я і не можу згадати, бо голова дуже розколюється. Вирішила встати і шукати таблетку від голови, подивившись на часи розумію лиш одне на думку впало і аж підскочила з криками:

- Ми проспали!! Ти чуєш, ми проспали!,- Вибігаю в коридор вся розтріпана в вчорашній футболці, на голові хто зна що. Залітаю з невловими криками до подруги в кімнату:

- Юлька, Юлька! Ми проспали, вставай бігом! - стягую з неї ковдрю.

- Нууу мам. Ще пʼять хвилиночок.- не розплющила очі таке сказала. А я аж розсміялася.

-Юля, от зараз ми запізнимось на роботу і буде нам «весело», але не так як вчора. - доречі про вчорашнє, нагадалось мені як вона мене потягнула з собою в той клуб на вечірку. І згадались мені фрагменти вчорашньої посиденьки та ті незабутні сірі очі, які зваблювали мене…

- Ааауу! Ти тут? Катю?- клацає пальцями перед моїми очима.- Ти заставила мене прокинутися, а сама ще літаєш десь?

- Ой, точно! Полетіли на роботу. Я побігла збиратися!

- А каву ми встигнемо випити? Бо так мені погано щось, може краще я вдома залишуся? - ніби невинним поглядом дивиться на мене. І мило посміхається. Але махнула їй головою, що ні та й побігла збиратись.

Бігом у вже у ванні намагаюсь привести себе до ладу, потім бігаю зі зубною щіткою в руці і думаю, що бігом натягнути на себе. А голова так розкалюється, що словами не передати. На стрімголов роблю легкий макіяж, закручую волосся в гульку та лечу в коридор одягти куртку і взуття. Дивуюся як Юля швидше за мене одягнулася, але нічого не кажу і ми вибігаємо з будинку.Добре, що до робити всього лиш дві зупинки. Ми швидко йдемо так ніби за нами хтось біжить. Але дивлячись на годинник, до робочого часу залишилося всього 15 хвилин, ми не мали право запізнитися. Ще однієї догани на роботі нам не потрібно було.

 

- Кать , я не встигаю за тобою! Ти дуже швидко йдеш - ледве дихаючи сказала вона.

- Сонце, а може ще текіли? - усміхаючись кажу я, добре що мені вже трішки краще стало після ранішнього.

- Ооо я б не відмовилась! Хто ж це вчора був запропонував?

- Хто , хто? Ти ж і запропонувала, але не мені а тим двом чоловікам за баром. - нагадалось мені як Юлька ледве тримаючись на ногах хотіла познайомитися з чоловіками..

 

Засміялися ми і забігли до будівлі. Ми працювали на одній роботі, завжди могли допомогти одне одному та прикрити на роботі в одній рекламній фірмі. Ми тут були на практиці від університету і так залишились працювати. Поки доходили до ліфту, він  майже закривався, Юлька змогла зупинити його, і ми змогли на нього сісти вчасно.

Через пару хвилин відкрилися двері на одному із поверхів. Якщо не помиляюся поверх відділів кадрів. Люди вийшли, а нам було потрібно підійматися на поверх вище. Але від побачених людей, які заходили до нас в ліфт, я завмерла на місці. Ці очі, ці темно-сірі очі! Вони знову дивляться на мене..

Впустивши очі, я чекала коли ж відкриються двері цього  ліфта. Дихати було важко, а серце ніби зараз вистрибне з грудей. Напевно всім навкруги чути як воно стукотить. Очі невгамовно дивляться на двері, щоки червоні як буряк, а на думці лиш одне. Що він тут робить? Лиш коли відкрилися двері ліфту, я взявши подругу під руку чим швидше вилітала звідти і помчала на своє робоче місце.

 

- Катрусю , що ти так летиш? Ми ж встигли на роботу. - Здивовано дивиться на мене подруга.

- Ти, що його не впізнала? - Запитую її я.

- Кого ? Я щось не розумію про що ти, бо сьогодні мене памʼять підводить.

- Звичайно підводить, бо треба було  менше вчора нам пити, - огризаюся я, - Надіюся він мене не впізнав.

- Та хто? Я щось не розумію.- Ще раз перепитує мене.

- Забудь. Значить це не так важливо.- Я розумію, що вона зараз дійсно не жартує і може дійсно не памʼятає.

- Побігли краще на нараду до Сергія Олександровича.

 

Відкривши двері до зали конференцій побачили багато працівників, які вже зайняли свої місця. Залишилися пару вільних місць. І ми бігом зайняли місця навпроти вікон, де видніється дуже гарний краєвид на парк з вікна багатоповерхівки. Ми часто буває прогулюємося цим парком після роботи. Не вдалося мені відволіктися від думок як всі піднялися зі своїх місць, щоб привітатися з керівником відділу.

Піднявши очі я знову завмерла на місці. Перед нами стояв Сергій Олександрович і не знайомий мені чоловік з вчорашнього дня. Він одягнутий в темно-синій костюм з світло-голубим відтінком сорочкою. Його строгий погляд і суворий вираз обличчя, таке відчуття що він зараз дуже розлючений, лише й те і робить, що пронизує мене поглядом. Не таким як вчора.. І взагалі, що він тут забув? Він поглянув на руці часи, і кивнув нашому керівництву. А Сергій Олександрович почав нараду, підвівся зі свого стільця і ближче підійшов до нього.

 

- Всім доброго ранку! Сьогодні в нас багато роботи і багато змін.- Сказав він. - Хочу вас познайомити з новою людиною в нашому світі.- Показує на чоловіка.

- Я Павло Олексійович, буду працювати поки що, замість Оксани Василівної, - сказав все як на одному подиху, - а зараз я б хотів послухати проекти і з чим буду мати справу.

- Так, так ви праві. Що ж розпочнемо  з рекламних замовлень команди Оксани Василівної.- Сказав директор, і тут я зрозуміла, що я попала бо я в її команді, а Юлька то в іншій.

 

Хто б міг подумати, що вчорашній чоловік який пронизав мене поглядом в барі і допоміг з пʼяною Юлею і її витівками. Цей чоловік буде моїй керівником на роботі. Цікаво що ж сталося з Оксаною Василівною? Чому він її заміняє?  Чому він на мене зараз так пронизливо дивиться? В мене так багато питань, але поки що без жодних відповідей. Але всім він так сподобався, лиш про нього і шушукаються. Мої думки розвіялись в одну мить від його голосу:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок долі, Ася Віталіївна », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "