Віолетта Котова - Святковий подарунок долі, Віолетта Котова

- Ну ти вийдеш, чи тебе витягати? Останній раз питаю! – почувся грізний голос чоловіка, якого було не розгледіти чітко через мокре та вологе скло. - Вийду… - прошепотіла собі під носа і потягнулася пальцями до ручки. Опинившись на холодному морозному повітрі я побачила вже здивований погляд незнайомця. – Добрий вечір! – зібрала всі сили та сказала впевнено та нахабно, наче це він винуватець того, що сталося кілька хвилин тому. - Добрий вечір! – відповів розгублено. – Не очікував побачити дівчину! - А кого ж Ви тут мріяли побачити? – я розуміла чому він подумав, що я чоловік. Через тоноване скло бачив темну спортивну куртку й чорну шапку, яка прикрила довге волосся, машина теж чорного кольору… Ну не люблю я червоний, або інші яскраві відтінки, як більшість жінок. - Про це я точно не мріяв!

Частина 1

  Так склалося, що саме сьогодні, напередодні свята Нового року я вирішила втекти від всього старого, що було в моєму житті, точніше – минулого. Сьогоднішній день розділив моє особисте життя навпіл, воно вже давно втратило свій звичний сенс та зійшло нанівець. Я ніколи й думки не мала, що зі мною може статися щось подібне, бо мала впевненість в майбутньому та подекуди жила десь у власному внутрішньому світі, вперто не помічаючи хиткої реальності з присмаком гіркоти. Саме сьогодні я повертаючись у піднесеному настрої додому, тягла купу пакетів з подарунками, які старанно обирала, й мріяла, щоб вони принесли задоволення нам обом. Ніколи б не подумала, та навіть не припускала думки, що можу побачити те, що довелося побачити у власному домі.

 Ледве змогла відчинити двері нашої квартири, бо руки всі були зайняті. Переступивши нарешті поріг, обережно скинула з себе святкову ношу, та знімаючи верхній одяг, абсолютно випадково помітила елегантні жіночі чоботи, які акуратно стояли біля взуття мого чоловіка. Брови самі собою поповзли догори, останнє на що я сподівалася, це побачити гостей у власному домі, коли ми запланували провести свято тільки вдвох. Я вже давно у своїй фантазії омріяла неперевершену романтичну атмосферу, яку збиралася створити особисто своїми руками, вміст одного з пакетів був розрахований саме на це. Свічки, піна для ванни, солодке ігристе, нові бокали, та спокусливий одяг, всі ці атрибути повинні були зробити наше свято приємним та незабутнім. Зараз же я мовчки стояла й дивилася на червоні чоботи на високих каблуках й не розуміла хто завітав до нас.

 Я завжди була дуже наївною дівчинкою, обставини змусили це зрозуміти чітко. Мабуть, тільки така дурепа як я, не здогадалася б, що насправді діється в неї під носом, при чому давно. Жила неначе з закритими очима, а якщо бути чесною з самою собою, то не бажала бачити нічого, окрім того, що сама вигадала. Простоявши біля дверей кілька хвилин, я все ж таки зібрала думки до купи. Розум кричав, що я зараз побачу не найприємнішу для себе картину, а серце затуманювало тверезі думки та намагалося змусити мене піти і вдати, що я прийшла пізніше. Раптом щось боляче кольнуло під ребрами. Досить! Досить цього! Я вже давно мала певні й небезпідставні підозри, щодо свого чоловіка. Віталій декілька місяців не приходив вчасно додому з роботи, часто мав зморений вигляд та поганий настрій, подекуди уникав мене й був зайво знервований без видимих на те причин. Все це приводило до конфліктів між нами, але я впевнено намагалася згладжувати кути й тримати наші стосунки на стабільному рівні. Сьогоднішні мої дії стали черговою спробою повернути втрачену атмосферу дружби та романтики у наші стосунки. Я ще раз подивилась на жіноче взуття, зібрала всю волю в кулак та впевненими кроками почала рух у середину будинку. Не хотіла у це вірити, але усвідомлювала, що саме зараз можу побачити. Саме так і сталося. Коли я натиснула ручку дверей нашої спальні та різко штовхнула її вперед, побачила ту саму картину, яку вже не один раз бачила розмитою у власних жахіттях.

- Яся! – вигукнув Віталій та різко підскочив на ліжку, прикриваючись ковдрою, наче я його ніколи голим не бачила. – Як ти тут опинилась? – він стрибнув на ноги, у пошуках своїх лахів. В цей час жінка, яка лежала біля нього, в нашому спільному ліжку, навіть не дивилася на мене, не ворухнулась, акуратно прикриваючи своє тіло іншим кінцем великої двоспальної ковдри. Нашої спільної ковдри!

- Вважай, що телепортувалась! Відчула запах смаженого за сотні кілометрів. – прошипіла йому у відповідь, продовжуючи стояти на місці та спостерігати, як він швидко натягує на себе одяг, навіть не помічаючи що сорочка навиворіт.

- Ти повинна була приїхати лиш ввечері! – Віталій нервував, говорив зовсім не те, чого я очікувала. Ніяких виправдань, слів вибачення, він поводився так, наче й дійсно я не маю права приходити до себе додому раніше, ніж пообіцяла.

- А ти, як бачу не сумував. – я приречено всміхнулася, пелена наївності більше не заважала розглядати реальність. Я зараз думала про те, чи вперше він її сюди привів, бо думка про те, що я лежала в цьому ліжку після того, як вони… Це жахливо, огидно! Тим часом він підійшов до мене та взяв за лікоть.

- Ходімо поговоримо!

- А вона залишиться тут? Ти не міг скористуватися своєю фантазією та привести цю хвойду в якесь інше місце? Я думала ти маєш до мене хоч якусь повагу! – про кохання вже й зовсім мовчала.

- Заспокойся, Яся! Це було лише питання часу, я не хотів, щоб ти дізналася саме так, але… - я не витримала цього випробування, розуміла, що це кінець і він не має намірів змінювати ситуацію. Віталій навпаки, чекав цього слушного моменту, бо й гадки не мав, як мені повідомити про те, що в нього вже давно інша.

- Не треба! – я підняла руку, була спокійна й врівноважена, та лиш для нього, всередині вогонь палав. – Не принижуй мене ще більше. Я розвернулася та пішла назад до спальні, він побіг за мною.

- Не роби дурниць, Яся! – кричав мені у слід.

- Навіть не збиралася! – відповіла, та оминувши ліжко, де продовжувала лежати його коханка пройшла до гардеробної.

- Що ти робиш? – він залетів за мною.

- Ти наче не бачиш?! Збираю речі, ти ж цього хотів?! – я взяла першу ліпшу сумку та почала скидати туди свій одяг, косметику, парфуми. Мене менш за все цікавило як це виглядає, хотілося скоріше покинути цей будинок.

- Ні, ні! Ти залишишся тут! Ми самі поїдемо! – я не витримала, розсміялася гучно.

- Тому ти її сюди приволік? Тому що хотів, щоб я тут залишилась?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍