Віолетта Котова - Святковий подарунок долі, Віолетта Котова

Частина 4

 Новий рік зустріли радісно і дуже швидко. Яся через пів години заморилася і захотіла спати, що було й не дивно у її стані. Мені було багато про що подумати, обміркувати, бо не зважаючи на все, моє справжнє життя нагадувало про себе. Микита теж мав зморений вигляд, але сам зібрав увесь посуд, та поскладав до посудомийки. Я допомогла із залишками смачних страв, які спакувала в контейнери й склала до холодильника, потім вийшла на терасу з чашкою гарячого зеленого чаю. Думала про те, що треба буде подякувати цим дивовижним людям, які не кинули невдаху в справжній халепі.

 Непомітно думки стали перетікати в інше, біль - неприємне жерло мого власного вулкана. Згадалися подарунки, які я так старанно обирала для нас з Віталієм, й залишила там вдома… А він скоріш за все зустрів Новий рік з іншою у нашому спільному ліжку. Погляд автоматично опустився на правицю, де на безіменному пальці виблискувала в нічному промінні золота обручка. Одразу відчувся присмак гіркоти, образи. Я не чекала більше, зняла її та жбурнула якомога далі, десь у пухнастий сніг, який щільно вкрив землю. Не втрималась, одна сльозинка все ж скотилася по щоці та впала поряд з чашкою, яка стояла на дерев’яному огородженні тераси. У цей момент мої плечі вкрило щось тепле та м’яке.

- Чому гола вийшла? – почувся суворий та одночасно приємний голос Микити.

- Я в одязі, чи ти не помітив? – провела долонями вздовж свого тіла.

- Це можна вважати одягом в будинку. На вулиці, це гола. – він всміхнувся, та витер мою щоку великим пальцем гарячої руки. Мені здалося, що я навіть почула шипіння від доторку, як випаровувалася волога на холодній шкірі. – Чому знову плачеш?

- Я не плачу.

- Якщо порівнювати з тим криком душі, який я бачив на дорозі, згоден. Але, все ж?

- Є на те деякі особисті причини.

- І це вже добре!

- Що саме?

- Що не побите залізо стало причиною сліз.

- Краще б воно.

- Це він тебе образив?! – я одразу здогадалася, що Микита чітко бачив долю обручки, яка ще кілька хвилин тому сяяла на моєму пальчику.

- Підглядав?!

- Ні. Випадково вийшло. Йшов ковдрою тебе вкрити. – чомусь я йому вірила, і поряд з цим незнайомим, абсолютно чужим чоловіком мені ставало спокійніше.

- Вірю.

- Розкажеш?

 А що приховувати? Цей незнайомець став для мене надійнішим ніж власний чоловік за лічені години. Я й розповіла, усе, від самого початку до самого кінця. Історія вийшла досить недовгою та надто емоційною. Я знову розридалася, але знайшла спокій у міцних та теплих обіймах Микити. Він мене гойдав й тихо заспокоював, намагаючись довести, що зрадливий чоловік не гідний ні однієї моєї сльозинки. Казав, що зрадник не поважає в першу чергу самого себе та власну чоловічу гідність, бо якби ж поважав, то не опустився б до такого низького рівня. Його слова дивним чином мене й справді заспокоювали, чи то енергетика яка надходила від нього.

 Плакати я все ж перестала, ми закрили цю тему, обговорили трохи його сестру. Мені було цікаво дізнатися, чому вона тут сама у великому будинку, та де її чоловік. Виявилось, що він зараз знаходився саме там, де вирішується доля країни, та кожного з нас, а вона віддано чекає свого героя, та готується зробити йому особливий, найважливіший подарунок в житті кожної пари. Прикро, хто справді хоче бути разом, терпить вимушену розлуку, а в кого був такий шанс, втратив його з власних дурощів.

 Ми зайшли до будинку, ще спілкувалися про все та ні про що одночасно, не розійшлись по різних кімнатах, бо так і заснули в обіймах одне одного біля теплого каміна. Моя ціль справдилась, тільки не знала, що доля мені приготує такий подарунок. Єдине питання, яке цікавило мене, але я так і не наважилась спитати, було про самого Микиту. Кортіло дізнатися, чому він один приїхав до сестри, та де його родина. Чоловік виглядав років на п’ять старшим за мене, обручки на пальці не мав, схоже і зобов’язань ніяких також. То, чому ж він й досі вільний в такому віці, цікавило не на жарт.

 Цей секрет мені відкрила Яся. Зранку коли я прокинулась, вона вже готувала на кухні якісь смаколики, Микита ще міцно спав. Видалася нагода трохи поговорити. Яся питала більше про те, де і як ми з її братом познайомились, про мене розпитувала, про життя.

- Я скажу тобі дещо, тільки не ображайся.

- Кажи. – я приховала свій подив, та слухала дівчину дуже уважно.

- Якщо ти не збираєшся мати з Микитою нічого серйозного, краще їдь поки він не прокинувся, й бажано не залишай ніяких контактів.

- А з чого ти взяла, що між нами може бути щось серйозне. Обставини так склалися, він ввічливо допоміг мені…

- Ні! Микита ніколи б не привів до мене додому аби кого. Я знаю, що я кажу!

 Це мене здивувало, але історія яку я дізналася далі, вразила та змусила замислитися. Яся розповіла, що Микита мав першу дружину, яка виявилася зрадницею, як і мій чоловік. Різниця між ними була в тому, що вона ще й знищила майбутнє дитя, про яке Микита дуже мріяв. Декілька років чоловік ходив сам не свій, нікого з дівчат до себе не підпускав, аж поки не зустрів свою другу дружину, в яку закохався по самісінькі вуха. Літав на десятому небі від щастя, але ця історія мене вразила ще більше, ніж попередня. Вони не прожили разом у шлюбі й року. Жінка загинула у автокатастрофі в яку вони потрапили разом, а Микита з’їдав себе, що вижив він, а не вона. Пройшло декілька років, а чоловік так і не глянув на жодну жінку навколо себе…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍