Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

— Тарасе, ти ж знаєш, що я тебе завжди цінувала, – говорить вона, бачу що їй важко, але виду Люся не подає. 

— Люся, я…, – починаю я, але слова застрягають у горлі. 

— Я знаю, що це важко. Але я повинна зробити те, що вважаю правильним, – продовжує вона, і я розумію, що не маю права її зупиняти. 

    Вона підходить ближче, відчуваю її запах, той, який кожного разу зводить мене з розуму. Хочу обійняти її, притиснути до себе, але не можу. Я просто стою, мовчки, спостерігаючи, як вона уважно мене вивчає. 

— Тарасе, будь ласка, не сумуй. Ти заслуговуєш на справжнє щастя, – говорить вона, мені здається ніби повітря не вистачає. Важко говорити та дихати.

— А, що я по твоєму повинен робити? Радіти? Вчитися жити далі? Пробач, Люся та це вже занадто, як для мене, — промовляю роздратовано. 

— Тарас, не злись. Я просто не хочу, щоб ти страждав, — тихо каже вона. 

— Справді? То чому ти так зі мною вчиняєш? Чому? Скажи? — більше не витримую цієї невизначеності й хапаю Люсю за плечі й легко трясу. Вона зиркає на мене наче поранений звір, а потім на її очах з'являються сльози. 

— Що ти хочеш від мене почути? Що я рада? Що щаслива? Й що нарешті здійснилася моя мрія? Чи можливо те що я страждаю? Й мені боляче? Але нічого я тобі не скажу. Бо я весь цей час намагалася забути тебе. Не думати про свої почуття. Вбити їх. Врешті решт. Коли я побачила вас з Лікою у кав'ярні, то моє серце хотіло розірватися від болю, бо я полюбила тебе. Й сказала про свої почуття. Ти ж вибрав її, а я вибираю Антона. Ось і моя відповідь, — гірко промовляє Люся. 

— Люся, ти нічого не розумієш, — намагаюся пояснити. 

— Я більше не хочу тебе слухати, — кидає на останок дівчина і швидко йде. 

Дивлюся їй у слід та розумію, що моя любов до Люсі залишиться в моєму серці назавжди, але, можливо, її щастя важливіше, ніж мої бажання. Може, я зможу знайти свій шлях, навіть якщо він буде іншим. Я тільки сподіваюся, що зможу зробити це без неї, без болю, який заповнює мою душу.