Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

25.

"Ті очі, що зі мною грають, від них втрачають весь свій глузд." 

Коли я почула постріл, машинально закрила очі. В вухах стояв шум і тільки через декілька секунд, я почула крик Лілі. Відкривши очі, переді мною стояла така картина: Деміан схватив Люка за руки і повалив його на підлогу, пістолет валявся на підлогі, а Лілі трималась за стіну і істерично кричала. Оглянувши дівчину з голови до ніг, я не помітила поранень і боковий зір зачепився за невелику дірочку в стіні. Схоже, Люк або не збирався стріляти в Лілі, або просто промазав. Я по трохи виходила зі стану шоку і підійшла ближче до Деміана, який до сих пір тримав Люка. 

- Ейло, відійди, - сказав Деміан і подивився на мене з запитливим виразом обличчя. 

- Я хочу поговорити з Люком, - сказала я і опустилась перед ними на навпочіпки. 

- Категорично, ні, - сказав Деміан, а Люк був схожий на беземоційну ляльку, він навіть не пробував вирватись з рук брата. 

- Ти можеш тримати його, а я буду говорити, - вмовляюче просила я і коли Деміан кивнув, він перенісся з Люком на диван і я сіла поруч. 

- Отже, Люк...звідки в тебе пістолет? - запитала я, хоча не очікувала, що чоловік легко пійде на розмову. 

- Ейло, ти дурна? Звісно, ти мені подобаєшся, але не думай, що ти крутий детектив, - їдко відповів він, а я тяжко вздохнула. Що ж, це буде не легко. Від слів Люка, Деміан вдарив його по обличчю, чого я не очікувала і трохи відскакнула з дивану. 

- Вибач, Ейло, але так мій брат буде охочіше йти на розмову, - з посмішкою сказав Деміан. 

Люк потер своє обличчя, де залишився слід від удару, і кинув погляд на мене. Його вираз змінився, ставши трохи м’якшим. Схоже у Люка були проблеми з головою, бо його настрій і тон голосу змінювався кожні п'ять хвилин. 

- Добре, добре, - зрештою відповів він. - Я взяв його у одного знайомого. Це довга історія, але він був винен мені гроші і замість цього віддав пістолет.

- І ти вирішив використати його, щоб шантажувати Лілі? - запитала я, намагаючись тримати голос рівним.

- Господи, та я взагалі не збирався нікого шантажувати. 

- Дійсно, і тому прийшов до Лілі з пістолетом і майже вистрілив в неї, - пирхнув Деміан, а я старалась залишатись спокійною. 

- Коли я вийшов від вас з Ейолою, зустрівся з тим знайомим і забрав в нього пістолет. Потім, мені подзвонила Лілі і я приїхав, вона хотіла поговорити про подальші дії. 

- Які ще подальші дії? - запитала я.

- Подальші дії щодо вас. Наш план з вечіркою не спрацював і ми хотіли придумати новий, - легко сказав Люк, а я обернулась, щоб кинути погляд на Лілі, але її не виявилось в кімнаті. Чорт, куди вона ділась?

Я встала з дивану і пішла на пошуки цієї дівчини. Можливо, вона десь лежить вже в істериці і я зможу чимось допомогти. Хоча, після всього, що вона зробила, бажання допомагати їй не було. Знайшовши спальню Лілі, я зайшла в середину і побачила її на ліжку з пістолетом в руках і з посмішкою на все обличчя. О, ні. Моя допомога їй, точно, не була потрібна. 

- Нарешті, - сказала Лілі, протираючи пістолет якоюсь серветкою. Я розвернулась, щоб піти назад забрати з цієї психлікарні Деміана і поїхати до дому. Звісно, я не встигла і почувши голос Лілі, розвернулась і побачила, що курок наставлений на мене. Прекрасно! Відчуваю себе в кримінальному кіно, - Куди зібралась? - запитала Лілі, піднявши одну брів. 

- Боже, ви божевільні, - тяжко видихнула я і молилась, щоб Деміан почув нашу розмову і прийшов.

- Я думаю, ти не тому стані, щоб ображати мене зараз, - дівчина підходила все ближче. є

- Що ти хочеш? 

- Ти точно дурна. Я хочу твого хлопця, - засміялась Лілі. 

- Але він, явно не хоче тебе, - посміхнулась я у відповідь. 

- Ти схоже не зрозуміла, - Лілі підійшла ще ближче і пнула мене ногою так, що тіло втратило рівновагу і я впала на коліна, - От так краще. 

- Що тут за чортівня? - почула я голос Деміана і зраділа. Лілі побачивши його, направила пістолет на нього, від чого він закотив очі, - Ну ви і психі, - сказав Деміан. 

- Погоджуюсь, - подивившись на чоловіка, сказала я, а в його очах побачила хвилювання за мене.  

- Замовчи! - крикнула Лілі. 

- Лілі, що ти від нас хочеш? - запитав Деміан. 

- З самого першого дня нашого з тобою знайомства, я хочу тільки тебе. Наш план з Люком мав спрацювати. Він би залишився з цією Ейлою, а я з тобою. Але хто знав, що вона тобі повірить, - хмикнула Лілі.

- Добре, тоді відпусти Ейлу, а я залишусь тут з тобою, - відповів Деміан, а я різко поверула голову. 

- Деміан, ні! Я не залишу тебе з цією психопаткою.

 - Я вже сказала тобі мовчати! - Лілі знову направила на мене пістолет і заговорила до Деміана, - Я не дурна, Деміан. Твоя подружка зараз викличе поліцію, якщо я її відпущу. 

- Тоді, що ти пропонуєш? Вбити нас? - запитав Деміан, а по моєму тілу пробігло тисяча мурашок. 

- Не вас. Тільки її! - Лілі підійшла впритул до мене і взяла однією рукою моє підборіддя, а в іншій тримала пістолет, який направила на мою скроню. Не бачивши Деміана, я відчула, як його тіло напружилось - Прощавай, Ейло, - посміхнулась дівчина, але в мить ми почули, як двері з гуркотом вибилися, і до кімнати вбігли поліцейські. Їхні голоси прорізали напружену тишу:

- Поліція! Киньте зброю і підніміть руки!

Лілі здригнулася і на мить застигла, її руки все ще тримали моє підборіддя. Вона розгублено оглянулася, побачивши озброєних поліцейських, що наближалися.

- Відпустіть її, зараз же! - крикнув один із поліцейських, тримаючи пістолет на прицілі.

Лілі повільно відпустила мене і підняла руки, її обличчя було блідим. Поліцейські швидко підійшли до неї, скрутили їй руки і наділи наручники. Один із них обережно підняв пістолет, що лежав на підлозі.

- Ви в порядку? - запитав інший поліцейський, звертаючись до мене і Деміана.

- Так, ми в порядку, - відповів Деміан, обіймаючи мене за плечі. - Дякую, що прийшли вчасно. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍