Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

- Привіт, Лілі, - сказав він, і включивши розмову з дівчиною в гучний режим.

- Привіт, Деміане. Мені треба з тобою поговорити, - відповіла Лілі. Її голос був стривоженим.

- Про що йдеться? - запитав Деміан, дивлячись на мене, ніби питаючи дозволу продовжити розмову.

- Це важливо. Можемо зустрітися сьогодні? - голос Лілі все більш був наляканий і не розуміла, що відбувається. Можливо вона прикидається, просто щоб Деміан приїхав. 

- Лілі, я зараз не можу. Можеш сказати, що трапилося, по телефону? - відповів Деміан і в його голосі відчувалось не менше роздратування, як в мене. 

- Це не для телефонної розмови, Деміане, - її голос був напруженим. - Будь ласка, це справді важливо.

- Боже, Лілі, просто скажи, що трапилось? - терпіння Деміана закінчувалось і я бачила це по його виразу обличчя. 

- Люк мене шантажує,- майже закричала дівчина, а на задньому фоні, ми почули голос Люка- Він в мене вдома і він нього пістолет! 

Від почутого, мої очі округлились, а Деміан тихо вилаявся. 

- Скоро буду,- сказав Деміан і поклав слухавку. 

- В Люка є пістолет? - запитала я. 

- Виявляється, що є, - тяжко вздохнув Деміан, - Господи, мій брат, чотрів психопат. Ейло, мені треба туди поїхати, будь-ласка, залишайся вдома...

- Ні за що! Я їду з тобою. 

- Не може бути мови, я не допущу того, щоб ти була поруч з ним.

- А я не відпущу тебе самого, я їду з тобою, - настояла я і рішуче пішла в сторону дверей. 

- Ну чому ти така вперта? - тяжко сказав Деміан і ми вийшли з квартири. 

Ми швидко вийшли з квартири і попрямували до машини. Дорогою Деміан не вимовив ні слова, його обличчя було зосередженим і серйозним. Я теж мовчала, але всередині мене вирувала буря емоцій. Ми знали, що ситуація з Люком могла бути небезпечною, і це лякало мене більше, ніж я хотіла зізнатися.

Коли ми доїхали до будинку Лілі, Деміан припаркував машину трохи далі, щоб не привертати уваги. Ми швидко вийшли з машини і попрямували до входу.

- Ейло, будь обережною, - прошепотів Деміан, коли ми підійшли до дверей. - Якщо щось піде не так, біжи до машини і дзвони в поліцію.

Я кивнула, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Затримавшись перед домом, Деміан притягнув моє обличчя до себе і наші губи злились в поцілунку. Тепер серце калатало від емоцій, що дарував мене цей чоловік. Відсунувшись від мене, очі блищали, а адреналін схоже підіймася. 

Коли ми вже стояли перед квариторю, Деміан обережно натиснув на дзвінок. Двері майже одразу відчинились, і ми побачили Лілі, яка стояла перед нами, виглядаючи переляканою і розгубленою.

- Дякую, що прийшли, - прошепотіла вона, її голос тремтів. - Він всередині, дуже агресивний.

Деміан кивнув і обережно увійшов у будинок. Я пішла за ним, намагаючись бути максимально тихою. У вітальні ми побачили Люка, який сидів на дивані з пістолетом у руці. Його очі блищали від люті та відчаю.

- Люк, що ти робиш? - спокійно запитав Деміан, тримаючись на безпечній відстані. - Опусти пістолет і поговоримо.

- Ти завжди все знаєш, правда, Деміан? - зіронізував Люк, його рука трохи тремтіла. - Але цього разу все інакше. Я більше не збираюсь бути в тіні свого брата.

- Люк, це не вихід, - втрутилася я, намагаючись привернути його увагу. - Ми всі тут, щоб допомогти тобі. Тобі не потрібно це робити, - кажучи це мій голос тремтів і я точно не знала, що він збирався робити, але кожен з варіантів був страшниий. 

- Мовчи, Ейло! - крикнув Люк, наводячи пістолет на мене. - Все це через тебе! Невже ти не бачиш?

Деміан зробив крок вперед, намагаючись захистити мене.

- Не бачу чого? 

- Я повинен бути поруч. Не Деміан, а я! Весь цей час, я домагався твоєї уваги, - голос Люка був практично істеричним, а я відчувала, що мене починає трясти. 

- Люк, слухай мене, - сказав Деміан твердо. - Ти не хочеш зробити щось, про що потім будеш шкодувати. Давай просто поговоримо.

Люк дивився на нас, його обличчя спотворене гнівом і болем. Буквально через мить, він піднів пістолет і направив його на Лілі, від чого так вскрикнула. 

- А я тут до чого? Розбирайся зі своєю Ейлою сам! - кричила на нього Лілі, а Люк підходив до неї ближче. 

- Твій план не спрацював, стерво, - очі Люка палали вогнем. 

- Який ще план? - обережно запитав Деміан. 

- Коли Лілі заманила тебе на ту тусовку, Ейла повинна була повірити, що ти їй зраджуєш, а я, як герой мав її втішувати, - посміхнувся Люк, не боячись своїх слів. Моє обличчя було сповнено шоку, а Деміан стримував себе, щоб не налетіти на Люка. Раптом, почула сміх і повернувши голову, побачила, що це Лілі. 

- Який ти жалкий Люк, через якусь дівчину...- але не встигнула дівчина договорити, як ми всі почули постріл.