Юлія Вирва - Хто я насправді?, Юлія Вирва

В лікарні панувала дивна атмосфера. З однієї сторони ніби усе йшло звично, а з іншої - відчувалося напруження. Маргарита сиділа на ліжку та на душі було тривожно. В голові панував хаос. Їсти не хотілося. За вікном квітли дерева і співали пташки. Небо було чистим. Їй хотілося пошвидше виписатися звідси, але здоров'я не дозволяло це зробити. Не на часі. 

Персонал справно виконував свої обов'язки. Завдяки їхнім старанням вона вернулася з того світу. Навряд чи зможе усе згадати і жити спокійно. Чому саме вона стала жертвою дтп? Шансів вижити практично не було. Але жінка вижила. Це вже стало справжнім дивом. Як довго пацієнтка перебуватиме без пам'яті ніхто не знав. Як не знали що на неї розпочали полювання. Комусь дуже хотілося змусити її замовкнути. Назавжди. Наче несла загрозу самому його існуванню, не усвідомлюючи цього. 

В палату зайшла медсестра. Від'єднала руку від крапельниці. Дала ліки і зробивши відповідні записи в журналі вийшла. Рита безсило опустилася на подушку. Її повіки тяжчали і невдовзі поринула в сон. Якась думка хотіла проклюнутись в свідомості і швидко згасла. Як проблиск світла в темряві. 

Вона прокинулась коли за вікном остаточно стемніло. Тіло вже не так боліло. В голові далі панувала тиша. Нічого не змінювалось. Їй хотілося бодай щось згадати. Від тих зусиль невидимий обруч сильніше стискав мозок.  Відчувала тривогу за своє майбутнє. Яким воно буде? Стіни палати тиснули на неї. Хотілося втекти, але тіло ще не слухалось. Марго могла тільки сісти. Це вже був прогрес. Та в душі з'явився неспокій. Щось мало трапитись. Щосб жахливе. Якби тільки вона могла ходити і зупинити зло. Воно обплітало містечко мов плющ, проникаючи в найменші дірочки. Темрява ставала ворожою. Адже в ній ховався вбивця, вичікуючи мов хижак на чергову здобич.