Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

Роблю глибокий вдих, намагаючись зібрати всі свої думки в одному Дивлюся на Ліку з німим натяком. Вона фиркає, але все ж таки йде у сторону вбиральні. Коли ми залишаємося на одинці я врешті наважуюсь. 

— Я хочу... сказати, що я тебе люблю, — вимовляю я, і це звучить, як зізнання в злочині. Ніколи не думала що буде так важко це зробити. 

Час зупиняється. Тарас дивиться на мене, його очі розширюються від здивування. 

— Що? — нарешті вимовляє Тарас, ніби сам мені цього не говорив кілька днів тому. 

— Я люблю тебе, — повторюю я, на цей раз мої слова звучать впевненіше. — Я не можу більше це приховувати. Хотіла, щоб ти знав. 

У його погляді з'являється щось нове — невимовна радість, яка змушує мене відчути, що я на правильному шляху. Але Ліка, яка повертається з вбиральні, раптом стає на заваді нашої розмови. 

— Тарас, може, нам краще піти? — каже вона, в її голосі звучить страх. 

   Тарас повертається до неї, потім знову до мене, бачу, як його обличчя змінюється. Він вагається, мабуть, це той момент, коли він стає перед вибором. 

— Люся, я... Ми поговоримо про це в іншому місці, — починає він, але я вже відчуваю, як моє серце знову рветься на шматки. Я відчуваю, як мої ноги тремтять, і я роблю крок назад. 

— Мабуть, я помилилася, — кажу, намагаючись не заплакати. — Мабуть, це не той час. Ти маєш рацію. 

Ліка переможно усміхається, але я знаю, що це лише маска. Я повертаюсь і виходжу з кав'ярні, шморгаю носом й розтираю сльози по обличчю. 

Чую, як Тарас вибігає за мною й кличе мене кілька разів, але я не можу зупинитись. Я біжу, біжу так швидко, як тільки можу, намагаючись втекти від своїх почуттів, від своїх слів. Не хочу думати про те, що сталося, про те, що я сказала, а просто хочу забути все. Нам ніколи не бути разом. Занадто багато стоїть між нами. Антон, Ліка, обставини... 

Отже, треба забути про свої почуття, про Тараса....

 Але кохання не так просто забути. Воно йде за тобою, як тінь, знаю, що одного дня мені доведеться знову стикнутися з Тарасом. Але поки що я лише біжу, не знаючи, куди веде мене цей шлях.