Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

На стіну у дитячій кімнаті я акуратно прикріпила сьоме за рахунком фото. Маленьке фото. Зняте за допомогою Instax. Саме таку кількість фотографій я наважилася зробити за довгих вісім місяців нового життя. Раніше, поруч з коханим, я пообіцяла собі запам’ятовувати лише дійсно щасливі миті. Жоден з мальовничих пейзажів не зміг подарувати щастя, лише захоплення і відчуття легкості. Зате, його вже восьмий місяць поспіль дарує дитя під моїм серцем. Щомісяця, у великому дзеркалі моєї спальні я знімаю неповторну мить зростання живота. Попереду лишається останнє фото вже перед пологами до яких залишилось не так багато часу.

Вкотре оглянувши кімнату моєї донечки, я зібралася на ранкову прогулянку містом. Це вже можна сказати цілий ритуал бродити старовинними вуличками і площами. Якби не важкий живіт і спека, котра останнім часом наповну царює на острові, я б не поверталася додому до самої ночі. Не дивлячись на мою складну ситуацію, тут, серед сицилійців неможливо залишитися самотнім і обділеним увагою. Оскільки життя містян вирує переважно навулиці, я саме там і зустріла однодумців. Ними виявилась група молодих майбутніх мам, котрі зовсім не розуміли, що робити з дитям після його народження. Все саме так як і у мене. Два рази на тиждень ми збиралися щоб розмовляти на тему догляду і виховання немовлят. Тут ніхто нікому не заглядав у душу і нічого не випитував, просто легке і приємне спілкування котрого кожна з нас потребувала саме зараз. Після важливих розмов ми дружно йшли пообідати, де я із цікавістю відкривала для себе місцеву кухню. Щоб бути ближчою до оточуючих я постаралася і пройшла курси італійської, знання мови це необхідність якою не можна нехтувати. Зібрала нашу групу молода жінка на імʼя Майя. У неї троє діток і вона мати одиначка. Після важкої зради чоловіка і розлучення, вона вирішила закритися від стосунків. Натомість, дарувати любов тим, хто не зрадить – дітям. А ще, навчити інших матусь цьому надважливому завданню. Завдяки Майї, я в перший же день мала змогу потримати у руках немовля, якому був лише тиждень. Тримати це крихітне створіннячко і розуміти, що всередині тебе росте таке саме диво – безцінно. Стільки емоцій, що дух перехоплює. Згодом ми стали подругами, Майя познайомила мене із своїми дітками. З ними ми проводили багато часу. Спостерігаючи за малечею, я зрозуміла, що можна виховати щасливих діток без батька. Це теж додало трохи впевненості у майбутньому. Однак, свою історію подрузі я розповіла лише поверхнево, а вона не наполягала на більшому. Можливо колись я наважуся, та поки не можу. Занадто боляче.

Мушу зізнатися зараз мені краще ніж у минулому. Хай я поки не відчуваю повноцінно на собі легкість життя, бачу його щодня серед оточуючих і тим самим надихаюсь. Важко лише безсонними ночами, бо я почуваюся як Етна, зовні все спокійно, а всередині вирує стихія пекучого болю. Складно будувати щось нове на руїнах, та я не здамся заради Улянки. Мою донечку звати Уляна. Це ім’я стало для мене особливим. Коли я була Уляною то відчула себе живою і щасливою. Скільки всього приємного і людяного тоді відкрилося нещасній і загубленій дівчині. Щиро вірю, що воно допоможе моїй дівчинці з легкістю йти по життю і не зазнати жодної краплини горя. Я оберігатиму її від усіх бід, і постараюся віддати все що лише можу. Тільки найголовніше вже відібрала – батька. На жаль, по-іншому ніяк. Якщо у житті Улянки з’явиться батько, то він знищить її матір. Навіть така добра і щира людина як Гордій, не зможе простити підлості котру я з ним скоїла. Таке не сила викинути із пам’яті. Та й навряд чи він ще цього хоче. Стільки часу пройшло. Напевно він повернувся до батьків за кордон. Інколи я боюся побачити їх тут на острові, та потім заспокоюю себе, що це неможливо. Нещасним сповна вистачило минулого горя, вони не стали б селитися поряд з діючим вулканом. Я ж цей момент упустила, бо географією надто не цікавилася. Точніше не доводилося цікавитись. Зараз здається, що всі ці ролі були не у моєму житті, не зі мною. Наче якийсь фільм, котрий я переглядала дуже давно. Та треба визнати, я вдячна долі за те, що змогла зустріти Гордія. Якби не він, я б не знаю до чого дійшла. Може уже і не жила б.

Ноги принесли мене під храм отця Клаудіо. Саме він колись познайомив мене із молитвою і справжніми цінностями. У це важко повірити, та нещодавно я наважилася і сповідувала гріхи, котрі мучили мене. Стало легше. Отець сказав мені дуже важливі слова, які я берегтиму у пам’яті все життя.

«-Кожен раз коли  згадуватимеш свою провину і картатимеш себе за неї, розумій головне – не повторивши минулого зла ти отримаєш прощення.»

Не знаю які люди трапляться мені у майбутньому, та напевне знаю одне – більше я нікого підло не обманюватиму.

Пройшовши храм, я попрямувала до маленького парку, щоб опуститись на лавку і трохи перепочити. Дорогою купила холодної води і з насолодою зробила кілька ковтків. Після обіду треба поїхати до лікарні, щоб домовитися про післяпологовий догляд за мною і малюком. Клініка обіцяла надати відповідного спеціаліста, тож сьогодні я повинна з нею познайомитися. Іншим допомагають родичі, та я їх не маю. Няню додому  поки не наймала, сподіваюся сама впоратися. А ще допомагати визвалася  Майя, вона і у пологовий хотіла зі мною, та я заперечила. Дружба звісно добра справа, але у подруги своїх клопотів вистачає через край. Я ж не одна у неї з животом, нас щодня більшає. Загалом загадувати наперед не варто. Хай лише пологи пройдуть добре, потім діятиму по ситуації.

Хто б міг подумати, що ці роздуми так і залишаться роздумами. Як би я не намагалася забути минуле і відпустити його, цьому не судилося статися. Вільне життя закінчилося на вузенькій доріжці парку, у ту мить коли я почула знайомий крик.

-Уляно!

Секунда, щоб знайомий голос Гордія, котрий нізвідки з’явився, заглушив гучний звук і нестерпний біль у лівому боці. Мене щось силою штовхнуло і змусило втратити рівновагу. Впавши на коліна, я із величезним страхом поглянула на живіт, щоб упевнитись, що він не постраждав під час падіння. Через туман болю і пелену нечіткості побачила як моя світла сукня вкривається червоною плямою. А літня спека і ясний день затьмарилися чорною пітьмою...