Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

22.

"І все на світі треба пережити, і кожен фініш - це, по суті, старт."

Наступні декілька годин пройшли, як в тумані. Ми з Деміаном не забравши наші речі на пляжі, побігли до машини, звідки поїхали в лікарню. Не знаю скільки займала дорога, можливо десять хвилин, а можливо годину, весь цей час, я тримала руку Деміана і старалась підтримати його. В такі моменти слова були непотрібні, єдиною моєю ціллю - було дати Деміану зрозуміти, що він не один. З його слів, я зрозуміла тільки те, що Люк у комі. Скоріш за все, він сам не знає причини, як він туди потрапив, бо його розмова по телефону не була довгою. 

Коли, ми були вже біля лікарні, Деміан зірвався з машини і ми швидко побігли в середину. Деміан знав куди йти і ми піднялись на третій поверх лікарні, де майже нікого не було. Біля однієї з палат стояв лікар і по виразу його обличчя, я зрозуміла, що напевно це він дзвонив Деміану. 

Мій супутник підбіг до нього і від настпуних слів, що я почула, голова йшла обертом, а стояти стало важче. 

- На жаль, Люка збила машина, коли він переходив дорогу в нетверезому стані. На тілі немає критичних ушкоджень, але причина по якій він потрапив у кому -  його мозок відключився через сильний удар головою. Це може прозвести до внутрішньочерепного крововиливу або набряку мозку. Наразі, ми робимо все, що можемо,- лікар дивився на Деміана очима повних співчуття. 

Від обличчя Деміана: 

Я відчував, як слова лікаря поглинаються свідомістю, але здавалися якимись нереальними, ніби це відбувається не зі мною. Я кивнув, ледве розуміючи, що відбувається, коли лікар запросив мене до свого кабінету, щоб поговорити про подальші дії.

У кабінеті лікаря була тиша, яка тільки підкреслювала серйозність ситуації. Лікар сів за свій стіл і жестом запросив мене сісти напроти.

- Деміане, - почав лікар, - ми маємо кілька варіантів лікування. Перш за все, нам потрібно стабілізувати його стан. Ми проведемо додаткові обстеження, щоб оцінити ступінь пошкодження мозку. Можливо, знадобиться хірургічне втручання, щоб зняти набряк або видалити гематому, якщо вона є, - Я слухав уважно, намагаючись зібратися з думками.

- Що ми можемо зробити для нього зараз? - запитав я.

- Найкраще, що ви можете зробити, - це бути поруч, - відповів лікар. - Підтримка близьких дуже важлива для пацієнтів у комі. Хоча вони не можуть реагувати, багато хто вірить, що вони можуть чути і відчувати присутність своїх рідних.

- Я буду тут, - твердо сказав Деміан. - Я залишуся з ним стільки, скільки буде потрібно.

Лікар кивнув з розумінням.

- Ми також будемо регулярно оновлювати вас про його стан і прогрес. Якщо у вас будуть питання або потреба поговорити, не соромтеся звертатися до мене або до нашого медичного персоналу.

Я вийшов з кабінету лікаря з важким серцем, але з чітким наміром бути поруч з Люком. Я пройшов коридорами лікарні, мої кроки були повільними і рішучими. Коли я пройшов повз Ейлу, зайшов до палати, де лежав Люк, і відчув, як моє серце стискається від болю.  Люк лежав нерухомо, підключений до різних медичних апаратів. Я сів біля його ліжка і взяв його за руку. Почувши ззаду кроки, я обернувся і побачив свою дівчину. Ейла нічого не кажучи підійшла до мене і взяла мене за руку. Інша її рука обгорнула мене за талію і притиснувшись ближчше, прошепотіла:

- Я буду завжди поруч,- я подивився в її очі, які блистіли від сльоз,- Ми пройдемо через це разом, - сказала дівчина. 

Я в свою чергу стояв біля Люка, тримаючи його за руку, відчуваючи, як хвилі емоцій накочуються на мене. Але я знав, що повинен бути сильним для свого брата. 

Від обличчя Ейли:

В цей момент всі образи і непорозуміння до Люка зникли. Ми ще не знали, як Люк міг в нетеверезому стані переходити дорогу і не побачити машину, але єдине, що я розуміла, я повинна бути поруч з Деміаном і Люком

Серце зжималось від болю і тривоги за Деміана. Його стосунки з братом були не найкращі останнім часом, але я знала, що Деміан зробить що завгодно для Люка. 

Ми з Деміаном вийшли з палати і він прийнявся дзвонити до своїх батьків, коли виявилось, що вони беруть квитки на перший доступний рейс, нам залишилось тільки очікувати. Чоловік сів безсильно на стілець біля палати і опустив голову на коліна. Я підійшла ближче до нього і сіла навпочіпки біля нього. Взявши його обличчя в свої руки, я старалась усіма способами заспокоїти його. 

В лікарні стояла тиша і здавалось, наче час зупинився. Ми сиділи з Деміаном в цьому пустому коридорі, не знаючи скільки часу пройшло.

 

Минуло два місяці.

Минуло два місяці з того дня, коли Люка збила машина. Це були складні місяці, наповнені тривогою, надією і нескінченним очікуванням. Кожного дня ми з Деміаном приходили до лікарні, щоб бути поруч з Люком. Ми підтримували один одного, допомагали зберігати віру в те, що Люк одужає.

За цей час відбулося багато важливих змін. Перш за все, стан Люка почав поступово покращуватися. Завдяки зусиллям лікарів і постійній підтримці з нашого боку, він повільно виходив з коми. Кожен маленький прогрес - рух пальців, відкриття очей, перші слова - був для нас величезним досягненням і приводом для радості.

Паралельно з цим ми з Деміаном стали ще ближчими. Спільний досвід і турбота про Люка зблизили нас на глибшому рівні. Ми проводили багато часу разом, розмовляючи про все на світі, підтримуючи один одного в важкі моменти і ділячись радощами. Наші стосунки набували нових відтінків, були моменти, коли Деміан старався відвертатись від мене, не навантажуючи своїми проблемами, але я цього не дозволяла. 

Ці два місяці, я жила разом з Деміаном і хоч над нами висіла хмари тривоги, турбування і іноді відчаю, для наших стосунків з Деміаном - був період пізнавання один одного. Незважаючи на погані речі, що відбувались в нашому житті, я зрозуміла, що такого, як з Деміаном в мене ніколи не було і не буде.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍