Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

Одного дня, коли ми прийшли до лікарні, лікар повідомив нам довгоочікувану новину.

- Люка виписують, - сказав він, посміхаючись. - Він зробив чудовий прогрес і тепер може продовжувати відновлення вдома.

Ми з Деміаном не могли стримати радісних усмішок. Це була перемога, яку ми разом здобули.

У день виписки ми допомогли Люку сісти в машину і поїхали додому. Люк був ще слабким, але його очі світилися рішучістю і вдячністю. Вдома ми організували невелике святкування, щоб відзначити його повернення. Протягом цих двох місяців багато чого змінилося. Ми всі стали сильнішими і ближчими одне до одного. 

- Ейло, вибач...- почав Люк, але я його перебила. 

- Люк, ти багато чого пережив за ці два місяці, давай забудемо всі нерозуміння, що були між нами,- я посміхнулась і повернувшись до нього, зжала його руку в знак підтримки, а він лиш кивнув і усміхнувся. 

Коли ми під'їхали до будинку, в якому жив Люк, батьки Люка і Деміана стояли на порозі, тримаючись за руки і виглядаючи схвильованими та радісними. Ми допомогли Люку вийти з машини, і його мати відразу ж підбігла до нього, обіймаючи з такою ніжністю, що в її очах можна було побачити сльози радості.

- Люку, любий, нарешті ти вдома, - промовила вона, ніжно гладячи його по голові, а їхній  батько, почав обіймати їх обох.

Ми допомогли Люку зайти в дім, і він сів на диван у вітальні, де для нього вже було приготовано зручне місце для відпочинку. Вся кімната була прикрашена квітами і плакатами з теплими привітаннями. На столі стояли його улюблені страви, приготовані з любов'ю матір'ю.

- Ми вирішили організувати невелике святкування, щоб відзначити твоє повернення, - сказав Деміан, посміхаючись.

Люк, зворушений увагою і підтримкою, обвів нас усіх поглядом. Він був вдячний за те, що у нього є такі друзі і родина.

- Я напевно піду, мені треба ще на роботу,- мені було ніякво залшати Деміана одного, але все таки це його родина і думаю їм комфортніше буде провести час без мене, - Швидкого одужання, Люк,- я підійшла і ще раз обійняла чоловіка. 

- Ейло, тобі не обов'язково йти...- сказав Люк. 

- Знаю, але робота кличе,- посміхнулась я, а Деміан мене проводив на вихід. 

- Ти навіть не уявляєш скільки зробила для мене, - сказав Деміан, коли ми відійшли від усіх і зарився обличчям в моє волосся. 

- І завжди буду робити, - сказала я тихо і попрощавшись, вийшла з квартири. 

Я знайшла автобусну зупинку, з якої можу доїхати до книгарні і сіля на автобус. Їхати мені було недалеко, але часу до моєї робочої зміни теж залишалось небагато. Через двадцять хвилин, я стояла біля дверей книгарні. В середині світло вже горіло, а це означало, що Лілі вже на роботі. Усе виглядало так само, як і завжди, але я відчувала, що всередині мене щось змінилося. Я взяла зі столу кілька нових книг і почала розставляти їх на полиці.

Раптом з задньої кімнати вийшла Лілі. За ці місяці роботи з нею, я зрозуміла, що Лілі була людиною, яка завжди зберігала дистанцію і не надто проявляла емоції.

- Доброго ранку, Ейло, - сказала вона, але її голос був холодним і відчуженим, хоча від мене не віткла нотка злості. 

- Доброго ранку, Лілі, - відповіла я, намагаючись бути якомога більш привітною.

Лілі підійшла до каси, почала перевіряти наявність грошей і розбиратися з документами. Я продовжувала розставляти книги, намагаючись не звертати уваги на її холодну поведінку.

- Як пройшли вихідні? - запитала я, сподіваючись розпочати розмову. Не те, щоб я старалась подружитись з Лілі, але мені не хотілось, щоб на роботі стояла напружена і злобна атмосфера. 

- Нормально, - коротко відповіла вона, навіть не піднімаючи очей від своїх паперів. Я зітхнула і вирішила не наполягати. Можливо, вона просто мала поганий настрій, або щось її турбувало. У будь-якому разі, я зосередилася на роботі.- Хоча, знаєш, мені є що тобі розповісти...- неочікувано продовжила Лілі, але в магазин зайшла дівчина - покупець і Лілі пішла до неї.  

 Я почула шматки їхної розмови і зрозуміла, що це особисте, тому відійшла в кінець книгарні. Робота тут, іноді була нудною, але не напряжною, я займалась справою, яка не викликала великих зусиль і мала хорошу знижку на книги, а я вважаю - це вже привід тут працювати. Як тимчасовий підробіток, робота в книгарні, можна сказати, була ідеальною. За ці два місяці, Деміан часто приходив до мене в книгарню, іноді під виглядом покупця, від чого нам двом було смішно, іноді просто забирав мене ввечері, а іноді, коли Лілі закінчувала раніше, Деміан приходив і ми залишались тільки вдвох...

- Так тобі цікаво, що я хотіла сказати? - з моїх думок мене витягнув не дуже приємний голос Лілі. Мене вразила зміна в її настрої. 

- Окей, продовжуй,- спокійно відповіла я.

- Вчора ввечері до мене приходив Деміан і навіть не знаю,  чи хочеш ти знати, що було потім.