Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

— Тарасе, — починаю я, але він перебиває мене. 

— Ні, Люся, — каже він, знову відводячи погляд. — Якщо ти не готова, я не можу змусити тебе. Але я завжди буду поруч, якщо ти зміниш своє рішення. 

Я відчуваю, як моє серце стискається в грудях. Не можу дозволити собі залишити його в такому стані, але й не можу зрадити своїм принципам. 

— Можливо, просто... варто не бачитися деякий час. Кажуть він лікує, — промовляю, сама не вірячи власним словам. 

Тарас киває, але я бачу, як сльози з’являються в його очах. Він швидко приводить себе до тями. 

— Люся, я...я кохаю тебе. Знаю що не мав права цього казати. Але я хочу, щоб ти знала. Пробач... 

   Я не можу витримати цих слів, сльози починають капати дощем переходячи в град, тому я просто повертаюся і виходжу з кімнати. 

Притуляюся до холодної стіни й заплющую очі. От навіщо він це сказав? Щоб мені було ще гірше? Я знаю, що зробила правильний вибір. Хоча й збиралася зізнатися йому у своїх почуттях. Та коли охолола, то зрозуміла, що так не можна. Я зовсім не подумала про Антона. Він сподівається на мене. А його родина? Вони ж думають, що я з Антоном. Як їм пояснити, що стільки часу їх обманювала? Вони ж довіряють мені. Прийняли у свою сім'ю наче рідну. Й бабуся й батьки Антона. Навіть Карина намагається мене наслідувати. Як я можу так вчинити з ними? Ні. Почуття до Тараса мають залишитися моєю таємницею й померти разом зі мною. Бо як тільки я перестану бути нареченою Антона мені доведеться зникнути з життя цих людей назавжди. Але чому ж тоді мені так важко дихати? Чому моє серце відчуває таку глибоку порожнечу? Виходжу на вулицю, намагаючись знайти в собі сили, але здається, що все, що я роблю, — це біжу від самої себе.