Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

— Так, звичайно. Я скоро прийду. 

Коли доходжу до квартири, хвилююся ще сильніше. Тарас відкриває двері з усмішкою, в цю мить всі мої страхи здається, зникають.

 — Сідай. Може щось вип'єш? Кави чи чаю? — запитав він, коли ми сіли на диван. 

— Ні, не треба. Дякую. 

— Як ти? Є якісь новини? — цікавиться Тарас з посмішкою на обличчі. 

— Ну, я… — почала, але в цю мить, як у дешевому кіно, у двері постукали. Я відчула, як холод пробіг по моєму тілу. Хто це може бути? 

— Вибач, я зараз. Тарас йде відчиняти двері, в наступну мить моє серце завмерає. На порозі стоїть дівчина, Струнка з довгим світлим волоссям. Вона виглядає так, ніби не має наміру йти. 

— Тарас! Я не могла не прийти, — каже вона, усміхаючись. — Я хотіла поговорити. 

— Ліка? Як ти мене знайшла? — дивується чоловік. 

— Це неважливо. Головне що ти тут. Я не помилилася. Відчуваю, як все в мені похитнулося. Тарас, здається, приємно вражений, але разом з тим збентежений. 

— Ліка, це… Люся, моя подруга, — представляє він нас. Як холодно й байдуже. 

Ліка повертається до мене з ввічливою усмішкою, але в її очах я помічаю щось інше — вона явно не в настрої здаватися. Розумію, що розмова, яку я планувала, потрібно відкласти. 

— Я просто хотіла поговорити про нас, — каже Ліка, не звертаючи уваги на мене. — Я зрозуміла, що помилилася, і хотіла б все виправити. 

Ця ситуація ставить під загрозу все, що я хотіла сказати Тарасу. Сиджу, мовчки спостерігаючи за розмовою між ними, і відчуваю гіркоту всередині. Тарас дивиться на Ліку та на мене не знаючи що відповісти. Схоже я тут зайва. 

— Тарасе, я піду. Вибач що потурбувала, — промовляю і йду до виходу. 

— Люсю, зачекай. Давай я тебе проведу. Пізно вже, — пропонує Тарас. 

— Ні. Іншим разом. Не залишай гостю без уваги. Одягаю пальто і швидко виходжу.