Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

   Сиджу за кухонним столом, обпершись ліктями на холодну поверхню, і дивлюся на Олю. Вона завмирає на мить, поки я намагаюся знайти потрібні слова. Я знаю, що те, що я збираюся розповісти, може змінити все.

— Олю, — починаю, — я не знаю, як це сталося, але я закохалася у Тараса. Оля підіймає брови, й дивиться на мене наче на божевільну. Я не можу винити її — адже ми з нею говорили про Антона, про те, як він став моїм фіктивним нареченим, і про те, як це все смішно та безглуздо. Але тепер, коли я згадую про Тараса, розумію що це не ілюзія. Він дійсно мені подобається. 

— Але він же брат Антона, — кидає Оля, скривившись. — Це ж абсурд! 

— Я знаю, — зітхаю, — але ти не розумієш. Тарас зовсім інший. Він не такий, як Антон. Він мудрий, спокійний, і в його очах стільки глибини. А ще у нас багато спільного. Набагато більше ніж у мене з Антоном. Та й взагалі я зовсім не знаю Антона. 

Оля дивиться на мене, я помічаю, як у її погляді з'являється багато запитань. Мабуть, Оля розуміє, що це все ненормально. Але ж факт є факт. 

— Ти хочеш з ним поговорити? — запитує вона обережно.

— Я не знаю, чи можу, — відповідаю, відчуваючи, як сором заповнює моє серце. — Він і так уже замішаний у цю всю брехню з Антоном. Я не хочу, щоб він думав, що я граюся з його почуттями. Оля кидає на мене м’який погляд, і я розумію, що її підтримка мені важлива. Я продовжую: 

— Кожного разу, коли ми зустрічаємося, відчуваю, як мені добре поруч з ним. Я сміюся з його жартів, і він дивиться на мене так, ніби бачить щось більше, ніж просто дівчину, свого брата. Це викликає у мене страх і радість одночасно. 

— Але ж ти розумієш, що це ускладнить все? — говорить Оля, хитаючи головою. — Антон тобі цього не пробачить. 

—  Знаю, — відповідаю, закриваючи очі. — Але не можу просто ігнорувати це. Я відчуваю, що з кожним днем мої почуття все сильніші. Тарас — це не просто брат Антона. Я не знаю що мені робити. Я розгублена.... 

Оля мовчить, обдумуючи мої слова. Я бачу, як вона намагається впорядкувати свої емоції, та думки. Помітно що їй важко. Бо Оля з тих людей які звикли одразу ж казати свою думку. 

— Слухай, — нарешті говорить вона, — я розумію, що це важливо для тебе. Але ти повинна бути готова до наслідків. Якщо це вийде на поверхню, це вплине не тільки на твої стосунки з Тарасом, але й з Антоном. Ти ж не можеш просто так зламати його довіру. 

Киваю, відчуваючи, як всередині мене бореться страх і бажання. Знаю, що Оля права. Я не можу просто так зруйнувати стосунки з Антоном навіть фіктивні. Ми підписали угоду і її не так просто розірвати. Але Тарас... Тарас став для мене чимось більшим. 

— Я не хочу його втратити, — кажу, відчуваючи, як сльози підступають до очей. — Я вже відчуваю, що втрачаю частину себе, коли думаю про те, що не можу бути з ним. 

Оля знову обережно розглядає моє обличчя. — Можливо, тобі варто поговорити з Тарасом, — пропонує вона. 

— Можливо, він теж відчуває щось подібне й ви зможете обговорити цю ситуацію, перш ніж ситуація ускладниться? Зітхаю, усвідомлюючи, що це може бути єдиним шляхом вперед. Але страх знову охоплює мене. А що, якщо він не відповість взаємністю? Або ще гірше — що, якщо він вирішить, що я просто граюся з його почуттями? 

— Але що, якщо він не відчуває те ж саме? — запитую, відчуваючи, як мені все важче говорити. — Що, якщо я просто уявила собі все це? 

— Ти ніколи не дізнаєшся, якщо не спробуєш, — відповідає Оля, в її голосі звучить рішучість. — І, може, навіть якщо він не відчуває того ж, вам все-таки вдасться зберегти дружбу. Але ти повинна бути чесною з собою і з ним. 

Погоджуюсь, намагаючись заспокоїти своє серце. Оля є для мене голосом розуму, зараз, коли я відчуваю, що все втрачено, її слова звучать наче порятунок. Знаю, що розмова з Тарасом може змінити все. Але я готова. 

— Добре, — кажу, відчуваючи, як щось всередині мене змінилося. — Я поговорю з ним. Я спробую пояснити, що відчуваю. Оля усміхається, а в мене з'являється легкість на серці. 

— Це вже перший крок, — говорить вона, її підтримка надає мені сил. Підводжуся з-за кухонного столу, налаштовуючи себе на те, що мені потрібно зробити. Внутрішній буревій поступово вщухає, відчуваю, що готова до нового етапу у своєму житті. 

Тепер залишається тільки одне — знайти Тараса і розповісти йому все. В мені вже нема тієї невизначеності, яка охоплювала мене раніше. Знаю, що повинна поговорити з Тарасом, але мене охоплює хвилювання, коли я уявляю, як це буде. Вирішую, що не здамся і спробую донести до нього свої почуття, навіть якщо це буде важко. 

Але в ту саму мить, коли виходжу з квартири Олі, мене охоплює відчуття тривоги. Я йду до метро, але думки про те, що може статися, не дають мені спокою. Що, якщо він не відчуває того ж? Що, якщо я зруйную нашу дружбу назавжди? 

Я доходжу до станції, і в цей момент мій мобільний починає вібрувати. На екрані з'явилося ім'я Тараса. Мене охоплює жах і радість одночасно. Не знаю, чи відповідати, чи піти, аби не зірватися на емоціях. Зрештою, натискаю "Прийняти". 

— Привіт! — чую його голос, і він звучить так тепло, як завжди. — Як ти? 

— Привіт, — відповідаю, намагаючись приховати свою тривогу. — Я… просто думала про тебе. 

— Я теж. Якоїсь миті, я захотів тебе побачити. Може, зайдеш до мене? Я ночую у друга, — його запрошення звісно спонтанне.  Обдумую що робити. Ех. Вже втрачати нічого, тому погоджуюся.