Лойко Самум - Відродження ластівки, Лойко Самум

Прихід весни

Минула зима. Вже в середині лютого снігу майже не було. Лиш де-не-де лежав на зеленій молодій траві. Було тепло. Цього року весна прийшла рано. За кілька днів до березня долиною линули веснянки. Шуміли ріки та птахи.

Доля, як і обіцяла, повернулася до того села. Та не сама, а Даною, богинею води та річок. Не встигли вони далеко зайти, як їх охопив люд, питаючи, яка доля чекає їх та врожай. На галас прийшла Роксана. Вона витягнула Долю, мовляв, поговорити треба. А Дана, яка була доволі сором'язливою, ледь встигала відповідати на питання.

— Добре працює та дівчинка Соломія. Швидко вчиться та не лінується, — розповідала дорогою Роксана, — йди вперед. Можливо, поговорити про щось хочете. А за Дану не переймайся, я швиденько розжену той гармидер.

Доля подякувала Роксані. Стару відьму тут слухалися та поважали, але не боялися, бо лікувала ще живих людей. Це село жило окремо від всього світу. Ніхто навіть не може точно сказати, чи існує воно насправді, бо разом живуть люди, мавки, відьми, боги та інші.

Дім Соломії був трохи далі від інших. На пагорбі, з якого було видно всі найкрасивіші місця. Хоч і здавалося, що він самотній, але йти геть не багато. Доля швидко дійшла. Ще здалеку побачила солом’яний дах та білі стіни. Та варто було пройти лиш кілька кроків, як біла стіна змінилася на квітуче поле. Рослинні візерунки оминали дерев’яні вікна та двері. Барви яскраво сяяли на сонці. Попід хатою розквітли квіти, а на їхньому стеблі, яке тягнулося високо вгору, сиділи різнобарвні птахи. Доля ніколи не бачила такого візерунка. Жодна хата не була схожа через свій розпис, але ця… Соломія й справді добре постаралася.

— Гарно, — промовила Доля.

Насправді вона не одразу помітила дівчинку, яка сиділа на невеликому килимі серед зеленої трави. Навколо було багато глечиків з фарбою та пензликів, деякі навіть саморобні. Соломія так захопилася роботою, що не помітила ні гамір, ні Долю, що непомітно підкралася за спиною.

Почувши голос, дівчинка повернулася. Побачивши Долю, широко посміхнулася та швидко підвелася.

— Ви повернулися, як і обіцяли, — радісно промовила.

Напевне кинулася б обійняти, але забруднила руки фарбою та ще й на щоці синій колір. Вирішила, що навіть підходити не буде.

— Обіцяла. Навіть, якби не обіцяла, все одно прийшла б, — Доля підійшла ближче до хати. Вона простягнула руку, але торкатися не збиралася, хоч і хотіла. — Я гадала, що Роксана дарма тебе нахвалює, але ні. Й справді гарно попрацювала.

— Ми ж ніби домовлялися. Ви тепер маєте взяти мене з собою зустрічати весну!

Доля нічого не відповіла, лише посміхнулася.

— Соломіє! Там Дана прийшла, богиня. Напевно, на народження весни.., — гукала здалеку Зоя.

Весні раділи всі. Ледь не кожного вечора линули співи. Так відпочивали від тяжкої роботи. Соломія любила їх слухати. А ще любила те, що смачно готує Роксана. Їй подобалося тут. Подобалася її хата та візерунки, які намалювала. А ще гарно потоваришували з Зоєю. Вона, як й інші мавки, дуже чекала весну. Тому побачивши богиню, швидко прибігла розповісти подрузі, але побачила, що запізнилася.

Зоя поглянула на Долю, а потім на Соломію. Пробурчала щось та засмутилася. Дуже хотіла розповісти першою. Доля це помітила.

— Роксана підготує тобі одяг, який завтра одягнеш. Як-не-як народження весни — важлива подія, — Доля ще раз оглянула стіни хати, кожну квітку, а потім хитро посміхнулася Зої.

Далі дівчина пішла собі геть. Куди саме Соломія запитати не встигла, Зоя накинулася на дівчинку з купою запитань. Вона хоч і здавалася байдужою до всього, але попліткувати любила.

Закінчити розмальовувати хату Соломія не встигла, бо з самого ранку прийшла до Роксани. Як виявилося, вона берегла вишиванку, яку Доля попросила вишити саме для Соломії. Вона була дуже гарною. Такою, що страшно було торкатися. До вишиванки була спідниця з поясом. Волосся Соломії заплела Зоя та подруги, яким цікаво було поглянути на вишиванку, бо вишили найкращі тутешні майстрині.

— Яка ж вона гарна! — сказала одна дівчина.

— Ти про вишиванку? — запитала інша.

— Вона теж гарна, але разом з Соломією має просто неймовірний вигляд. Давайте ще стрічку заплетемо в косу?

Дівчата перезирнулися. Вони провели цілий ранок, збираючи польові квіти для вінка, а тепер ще й стрічку треба знайти.

— Я вважаю й так все чудово, — непомітно до них підійшла Доля. — Вже час вирушати.

Соломія погодилася. Подруги цілий ранок нахвалювали її красу. Сумнівалася в їхніх словах, але теж вважала вишиванку чудовою, святковою.

Хто як не мавки, сплели б найкрасивіший вінок. Вони знали всі квіти та де їх знайти. Дівчата обирали не-аби-які, а думали над кожною. Чи підходить за характером, кольором та формою, тому віночки вийшли дуже гарними. Доля подякувала їм. На свято весни обов’язково мали бути квіти. Одна дівчина взяла великий вінок та одягнула його на голову Долі. Червоні квіти переливалися з червоними нитками. Жовті — з волоссям. А білі — з блідою шкірою. Також було багато зеленого листя.

Соломіїн був меншим, але таким же гарним. Розглядаючи себе, гадала, яка ж тоді має бути весна? Яка ж тоді в неї врода? Вона нічого не дізналася про народження весни. Ніхто там не був. Напевне це велика честь… тому хвилювання не покидало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍