Лойко Самум - Збірка: "Історії невідомих", Лойко Самум

Збірка історій про пригоди, дружбу та дива.

Почути зорі

 

Дівчина сиділа біля відчиненого вікна та слухала весняний вечір. Зорі вона ніколи не бачила, бо була сліпою. Лише уявляла з розповідей брата, з яким вони разом жили у батьківському будинку в горах. Навколо був ліс, над яким вночі розстилалося безмежне зоряне небо. В гора його видно чудово. Але дівчина не бачила. Те, що не бачила, слухала і намагалася його уявити. Так чула, як вітер хитає високі сосни і як вони скриплять стовбуром, спів ранкових пташок та вечірніх цвіркунів у траві. Слухала природу, але мріяла про зорі. 

На підвіконні стояла невелика ваза з сухими трояндами. Квітам було кілька місяців та викинути не дозволяла. Говорила, що подобається, як вони шурхотять коли легкий вітер хитає їх.

На столі стояв старий, але ще робочий програвач. Поряд стояла велика шафа з дисками для нього. Ціла шафа. Там, напевне, були зібрані всі мелодії світу.

— Що б ти ще хотіла б послухати? – запитав брат перебираючи диски.

Сестра посміхнулася та промовила:

— Почути? Напевно, як звучать зорі.… Я не знаю, які вони. Шкода, що вони так далеко.

Хотіла таким чином пожартувати, але вийшло з сумом. Тому брат поставив диск, який тримав у руках, увімкнув програвач та вийшов на ганок. З собою прихопив лише книгу. Сидячи на останніх сходинках ганку, читав під світлом ліхтаря, бо був уже вечір. Перегортаючи сторінку натрапив на пожовклий папірець складений удвоє. Розгорнувши, побачив ноти. Довго вдивлявся в них та нічого не розумів. Грати на музичних інструментах не вмів, тому й ноти не вмів читати. 

— Цікаво, яка це мелодія, — подумав.

Згорнув листок навпіл та поклав знову до книги та підвів очі до нічного неба. Воно вже було покрите зірками. Дивився й дивився. Раптом перед очима вітер хитнув суху гілку дерева. На ній зовсім не було листя. Придивившись уважно, побачив ще чотири такі ж гілки. На фоні зоряного неба, вони разом, щось нагадували, щось знайоме. 

Так це ж нотний стан, — вигукнув юнак. 

Швидко розгорнув книгу та дістав звідти папірець з нотами. Приклав його до неба. Гілля дерева були схожі на нотоносця, а зірки на ноти.

У голову прийшла думка, що якщо записати зоряні ноти й зіграти, то вийде зоряна мелодія. Але було не зрозуміло, як саме це зробити. Якби ж був прилад, що прочитає…

Наступна думка була про те, що якщо чогось не має, то треба зробити це. Ось, наприклад, не має приладу, що перетворить зірки на музику, то треба це зробити. А як… гадки не мав. Вирішив почати робити, а далі натхнення підкаже.  

Намалював кривенький ескіз майбутнього винаходу. З нього мало, що було зрозуміло, але найголовніше тримав у голові. У коморі знайшов дві металеві труби. Вони слугували корпусом. Зі старої підзорної труби взяв збільшуюче скло, щоб добре було видно зірки. Але виявилося, що одного замало. Через нього видно лише найяскравіші, тому довелося взяти ще два скельця. Тепер зірки було видно добре, наче на відстані витягнутої руки. В середині труби вертикально прикріпив п’ять струн знятих зі старої гітари, вони були нотоносцем. Дивлячись на зоряне небо через такий телескоп і справді було схоже на те, що струни це нотний стан, а зірки ноти.

Винахід був готовим, але цього було не достатньо. Просто прочитавши ноти, мелодії не вийде. Потрібен був інший винахід, що перетворить ноти на музику. Переписавши свої спостереження з неба на папір, юнак взявся до роботи. Спочатку зробив ескіз, а потім знайшов все необхідне. Подумав, що це має бути схоже щось на музичну скриньку. В будинку на одній з полиць, знайшов книгу про роботу таких скриньок та радів, що не довелося розбирати справжню аби зрозуміти як вона влаштована. Тож спершу зробив барабан, видряпав нотний стан, а на ньому ноти. На місці нот зробив металеві вушка, потім металеві язички. Зібрав до купи та трохи покрутив. Й справді вийшло щось схоже на мелодію. Наскільки вона була красива, не зрозумів. Чи то вона була занадто коротка, чи просто не розумівся на музиці. Але й робить не собі, й не для себе. Тож вирішив не зупинятися і працювати далі.

Минуло кілька тижнів і ось, нарешті, все було готове. Така собі саморобна музична скринька зі зоряною мелодією. 

— Скажи хоч, що це за інструмент, — все допитувалася сестра.

Та хлопець й надалі вперто мовчав. Сказав лише, що це для неї нова мелодія. Поставив на стіл та налаштовував, щоб добре було чути. Цей винахід мав доволі незвичний вигляд, навіть, трішки недолугий, мабуть, як у всіх майстрів-початківців. Юнак міг звичайно витратити, ще кілька днів аби надати йому привабливий вигляд та вирішив, що головне це мелодія. Його ж ніхто більше не бачить, окрім хлопця. 

Увімкнув і ось ледь чутно заграла музика. Аж не вірилося, що з цього чудернацького винаходу, лилися чарівні звуки. Виявляється, все —  живе та неживе, має свою особливу мелодію. Згодом вона ставала голоснішою й голоснішою. Звуки мелодії не були схожі на жоден відомий музичний інструмент. Музика змінювалася: то спокійна, то швидка, то повільна. Часом вона була глибока й дещо тривожна, ніби вміщувала в себе всю галактику. Інколи вона стихала і ставала дуже ніжною, як маленька перша вечірня зірочка. Спокійна мелодія нагадувала тихий вечір. В ній було чути нотки суму, адже день скінчився. Аж ось мелодію наповнюють ноти радості, так настає новий ранок сповнений надії на краще сьогодні. А ось ця мелодія — це ніч, що схожа на квіткове зоряне поле, де кожна зірочка має своє неповторне звучання, а всі разом вони прекрасний хор. Неймовірна мелодія… Спочатку спокійна, а потім пришвидшується, ніби здійнявся вітер, що хитає квіти в полі. В ній не було чогось складного, навпаки все зрозуміло й просто, як квітка білої айстри. Але й прекрасна водночас. Складно з чимось порівняти. З усім можна знайти щось спільне, але якщо краще вслухавшись розумієш, що це зовсім не так. Це так як шукати два однакові листочки у дерева. Ніби схожі, але різні. Один світліший з жовтуватим відтінком, інший темніший з коричневим. Різні й за формою й за візерунком. Як і люди. Так і зірки. Схожі, але мають різне звучання. Дивовижна  мелодія. Здавалося, що вона вміщує в собі  цілий всесвіт. Стрімка, як метеорит. Яскрава, як Полярна зірка. Фантастична й безмежна, як космос. Здається, що взагалі не повторюється, як довго не слухай. Це пісня зір. Однозначно, ні з чим не сплутаєш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍