Лойко Самум - Збірка: "Історії невідомих", Лойко Самум

Тільки зараз Агата зрозуміла, що увесь час поряд з нею була справжня зірка, що впала з неба. На цей час її найбільшим бажанням було повернення додому, тому дивно було б якби це бажання не збулося б. Простеживши за ним Агаті стало цікаво чи пам’ятатиме вона це все, чи забуде щойно вийде з лісу.

Від думок відвернув кит, що раптово почав спускатися. Увесь час він поволі летів вперед. Але неочікувано почав спускатися донизу й доволі стрімко, що Агаті довелося міцно триматися за найближче дерево. Хмари розсіялися та стало видно озеро з якого витягнув її хлопчик-зірка. Чомусь кит стрімко спускався саме туди.

Пірнувши в озеро, вода розбризкалася, здається, мало не по всьому лісу, навколо з’явилася знайома пітьма. Але в далині сяяло світло, що ставало все ближче. Через кілька секунд кит виринув та знову впав у воду та зник. Агата навіть і не встигла зрозуміти як опинилася на березі. На диво, вона була повністю суха, хоча щойно винирнула з озера.

Дівчинка вирішила не витрачати час на ці питання й чим дух побігла додому. Поки знову не з’явився хтось схожий на хлопчика-зірку, і не потягне в нові пригоди. Агата навіть не помітила, як новий дім почала називати домом.

Дороги вона не пам’ятала, лише бігла стрімко вперед не оглядаючись на боки, або назад. Та вибігла на якесь поле. Оглянувши по сторонах побачила знайомий сад та будинок, а поряд ще й авто. Тепер бігла туди, аби все розповісти. Але не знала, що сказати, чи хоче залишитися, чи навпаки поїхати як найдалі. Добігши до будинку, на подвір’ї, почула голос мами. Вона з кимось говорила. Підійшовши ближче побачила жінку у чорній сукні, рудим волоссям та блакитними очима. Вона побачила Агату раніше ніж мама та посміхнулася.

Кінець