Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

— Хто ти такий, щоб так зі мною...говорити...— він підійшов ще ближче, але я вже давно була надійно схована за спину нотаріуса. Для мене це було саме так.

— Лише той, хто поставить тебе на місце, — Арсен кивнув вбік, звідки вже було видно сині вогні поліцейської автівки.

Поліція підійшла до нас та блискавично схопила того мерзенного чоловіка. Вони про щось говорили з Арсеном, а потім питали мене, чи той чоловік намагався до мене чіплятися. Я розповіла про все, що відбувалось того дня і сьогодні. І вони забрали його прямо з балу до своєї машини. І в той момент я відчувала неймовірне полегшення, яке перегукувалось зі страшенним болем в нозі.

— Коли ти встиг викликати поліцію? — задумано спитала я, дивлячись в той бік, де зникло авто.

— Як тільки почув, як той тип кричав у залі. Я відразу впізнав його і зрозумів, в чому може бути річ.

— Ясно... — я продовжувала бути замисленою і обійняла себе руками, адже ми й досі бути на вулиці під падаючим снігом.

—Який я ідіот, — Арсен почав знімати свій піджак, — ти ж напевно вже наскрізь промерзла.

— Ні, — я різко заперечила та зробила крок назад, незважаючи на біль, — не треба.

— Що таке? — брови Арсена зійшлись на переносиці. Він теж в такій ситуації вже мабуть давно зняв маску.

— Ти залишив мене саму, — голос зрадливо затремтів від образи та підступаючих сліз, — пішов собі розважатися з іншими...

— Регіно, я не... це... — здається, він намагався підібрати слова для пояснень, але мені це було зовсім не цікаво.

— Я прийшла сюди з тобою, я... я хотіла, щоб ми провели цей вечір разом...— і все-таки сльози потекли знову, я навіть не намагалась їх зупинити, — а ти просто мене кинув. Пішов собі веселитися з тими дівками, розмовляти з якимись дивними людьми. Не знайомив мене з ними, не брав з собою. Хто я для тебе, скажи? Ким ти мене уявляв сьогодні? Просто компанією, з якою можна сюди прийти, щоб не було так нудно? Тоді так, я тебе розумію... Тоді твій план дійсно втілився в життя, вітаю!

— Це все не так! — так само голосно заговорив Арсен, — точніше... я розумію, що це все може так виглядати, але ні, я...

— Щоб ти зараз не говорив, — я витерла сльози, відчуваючи, що по щоках розмазалась туш, — це все виглядатиме як дурнуваті виправдання. Я не помітила, що ти не хотів цього, що тобі було незручно. Ти свідомо залишав мене, свідомо йшов розважатися з іншими... І мене ледь не згвалтували, хоча... тут, дійсно, лише моя провина.

— Регіно, не кажи так...

— Годі, Арсене, я втомилсь... Можеш йти і далі насолоджуватись та тішитись цим вечором. Я заберу свої речі та поїду додому на таксі, — я проходила повз нього жахливо кульгаючи, але мені було боляче зовсім не в нозі. Сльози більше не текли, я не відчувала холоду, не зауважувала, як сильно на волосся нападав сніг. Все це було неважливо. Щойно я усвідомила, чому всі ці роки не дозволяла собі закохуватись, чому уникала цього почуття, зневажала його. Бо кохання знищує блискавично. Вириває серце з грудей і жбурляє кудись подалі. Мені не вистачало повітря, всередині все пекло. Я дозволила собі закохатися і сама ж собі дала урок на все життя. Тільки після цього, мабуть, не особливо й захочеться жити...

— Регіно, зупинися! — Арсен наздогнав мене та вхопив за руку.

— Не чіпай...— я спробувала вирватися, але була страшенно знесилена, — відпусти мене. Зараз же.

— І не подумаю, — його тон був суворий, дивний. Арсен ще не говорив так зі мною, навіть коли злився.

— Я не хочу більше тебе бачити...

— А я не хочу відпускати... своє найбільше щастя, — він сказав це швидко, що я навіть не встигла до кінця усвідомити ті слова. А потім охопив мене обіймами та поцілував. Його губи були ніби полум'я, що хоче спалити все дотла. Я спочату навіть вирішила, що це вже плід моєї хворобливої уяви. Але коли Арсен міцніше стис мене в своїх руках та поглибив поцілунок, я вже не сумнівалась, що це реальність. Спочатку я почала бити його в груди долонями, але чим більше я це робила, тим сильніше він мене обіймав. Сльози знову потекли по щоках і в моменті я вже здалась. Охопила його за шию та відповіла на цю пристрасть. Здавалося, що ми були настільки гарячими, що сніжинки навіть не торкалися нас, а танули ще в повітрі навколо. Ми цілувались так, ніби це було востаннє. Хоча, насправді, вперше. Вперше я відчувала до когось такий нестримний потяг, який взагалі не хотіла розривати. Руки Арсена блукали моїм тілом, ніби намагались втриматись та не потонути в тих емоціях, що наплинули. Вмить я забула про все, що відбувалось тут протягом останньої пів години. Зараз були лише ми і те, про що я вже так довго мріяла.