Лоре Лея - Сама, люба, сама!, Лоре Лея

— Що ти влаштовуєш, Надю? Хіба ми не обговорили все? Чому ж тоді ти поводишся так, ніби я тебе образив? Принижуєш себе на очах у нашої доньки. Тобі самій подобається твоя поведінка? — Мені боляче. — Але чому? Ти теж хотіла розлучення. Ми домовились йти далі. А тепер це. Ти матір моєї дитини, хочеш щоб я тебе зненавидів? — Я кохаю тебе, хіба не розумієш? — кажу це і до губ його своїми лину. Відчайдушно цілую, його доторки та обійми для мене цілющі і болять водночас. Мені байдуже, хто нас побачить чи почує. Хай навіть його нова… дівчина. Я з останніх сил намагаюсь повернути своє щастя. Якщо він зараз поцілує мене у відповідь, ми зможемо все виправити. Разом. Якщо ж ні, я не знаю як далі жити… В тексті є: #пошук_себе #життя_після_розлучення #чжч

ПРОЛОГ

Вам знайоме це почуття, коли всередині все обривається в один момент? 

Зовні нічого непомітно, от тільки повітря в грудях бракує, очі застилає темрява і емоційне виснаження б’є потужним ударом під дих.

Ти намагаєшся порахувати від одного до десяти, згадати ще якусь пораду психологів про те, як миттєво заспокоїтись, але нічого не виходить. 

Від слова зовсім.

Вчорашній день мав стати днем мого тріумфу, я нарешті домовилась про презентацію моєї першої колекції білизни в популярному шоу-румі в Одесі, але… Вже на шляху додому мені пощастило помітити на диво романтичну парочку, що прогулюється містом за ручки.

Мій колишній, хоча розлучення ми досі не оформили, з сяйнистою усмішкою крокував під руку зі своєю мадам. Такі щасливі та закохані, що просто подих перехоплює,а мені ніби хтось ножа в груди встромив. Одразу думками повертаюсь в той момент, коли він сказав мені, що знайшов нове кохання і ми більше не можемо бути разом.

За два тижні взяв і закохався, забув кляті тринадцять років, які ми були разом, клялися одне одному в вірності та вічній любові. Все пусте, брехливе, нереальне.

Та все одно! Хіба це виправдовує мій вчорашній вчинок?

— О, Надійко, ти вже прокинулась? Може тоді зробиш нам кави? Ти ж знаєш де кухня?

Голос Макса остаточно пробуджує мене від сну. Вчора я була занадто засмученою, щоб мислити раціонально, але скільки ще ця дурнувата інтрижка має продовжуватись? 

З одруженим другом мого колишнього, який за сумісництвом ще й є його колегою.

Зізнаюся, я ходжу по гострому лезу свідомо, якась бісовщина всередині мене хоче, аби про нас стало відомо усім, особливо Міші. Але є й інші люди, які можуть постраждати через це. 

Останні роки нашого шлюбу з Михайлом були далекими від ідеалу, але ми завжди були одне в одного. Я вірила, що нам просто потрібно трохи часу окремо, а він закохався! Отак просто, мало не з першого погляду! Злість важкою лавиною здіймається всередині мене.

— Надійко, так що там з кавою?

— Сам звариш, я не твоя дружина, чи ти забувся?

— Знову ти про це? Я тобі вже казав, ми з нею не розлучаємось тільки через синів. Вона взагалі зараз у батьків, бо ми посварилися...

Смішно, тепер я сама живу як в анекдоті. 

Чоловік, з яким я збиралася прожити все своє життя, якому я народила донечку, тепер з головою пірнув у нове кохання. А я шукаю прихистку від власного розбитого серця в руках зрадника, який бреше краще ніж дихає. Мені, своїй дружині та навіть самому собі!

Швидко вдягаюсь та кулею вилітаю з квартири Макса. Від себе не втечеш, та я принаймні спробую. Звичайно ж біля під’їзду всі лавки зайняті старенькими сусідками, що уважно вивчають мене поглядами.

— Добрий день! — промовляю так голосно, що в панянок відкриваються роти.

Чи може річ у тім, що Макс вибіг за мною в одних трусах та з переляканим поглядом. Що він чудить? Вже завтра добропорядні жіночки донесуть цінну інформацію про цю подію його дружині і… 

Та байдуже! Він же вільна людина, так?

— Надю! Стій, ти куди? Я відвезу тебе, дай тільки штани вдягну!

— Не треба, я сама.

Тікаю якомога швидше з усього цього балагану і сміюся наче навіжена. Ні, це не моє життя стало як в анекдоті, це я стала суцільним жартом. Продовжую сміятись, хоча хочеться просто розридатись, а потім розумію, що мій телефон вібрує від вхідного дзвінка. Це свекруха.

— Алло, так, Раїсо Петрівно!

— Доню, ти ж сьогодні увечері будеш? В нас річниця, дата не кругла, але посидимо в родинному колі. Побудеш трохи і забереш малу якраз до себе, бо вже скучила за мамою. Тільки я маю тебе попередити, що Міша буде сьогодні не сам, а з цією своєю… Мені тебе так шкода, сонечко, але ти маєш нас розуміти. Ти завжди будеш нам рідною, але він наш син…

— Все добре, я буду.

Хутчіш кладу слухавку і видихаю. Вечір обіцяє бути цікавим.

Боже, чому мені так боляче? 

Неприємні відчуття в душі змінюються порожнечею і я просто не знаю, що гірше: відчувати занадто широкий спектр емоцій чи не відчувати взагалі нічого.

Я мушу бути неперевершеною на цьому родинному святі… О я буду такою!

Коротка червона сукня? Чим не ідеальний варіант для посиденьок з батьками? Ха-ха-ха! Ну які збори без вина? Коли дофарбовую друге око, вино в пляшці підступно закінчується.

Нічого, в гостях ж наче наливають? 

Емоції качають мене на своїх нескінченних гойдалках, але адреналін трохи приглушує біль. Я все життя була хорошою, сором’язливою, правильною, ідеальною в очах суспільства, але це не принесло мені нічого крім розчарування. 

Все, хороша Надійка скінчилась.

Коли я заходжу в дім батьків мого чоловіка, одразу стає зрозуміло — маю неперевершений вигляд. За столом зібралися гості, перериваю тишу гучним привітанням і ловлю на собі його погляд.

Міша здивований і розгублений, майже не рухається, а я крокую до нього та рудокосого дива поруч із моїм чоловіком.

— Привіт, я Олена, дуже рада познайомитись з тобою. Михасик казав лише хороше…

Михасик… Моя ж ти, рибонька!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍