Тетяна Калинова - Тому що кохаю., Тетяна Калинова

Робочий день нарешті завершився.Іду на парковку, до свого автомобіля. -Ліно! Ліно, зачекай.- гукає Дем`ян . Не можу проігнорувати шефа, тому зупиняюсь. - Я хочу запросити тебе на вечерю. - Не варто , Дем`яне Дмитровичу. - Довго ти будеш мене морозити? Я ж бачу , що теж тобі подобаюсь. - Ви помиляєтесь.-Брешу і роблю кілька кроків до свого авто , коли бачу колишнього чоловіка. Якого біса він тут робить? Щоб Назар мене не помітив , різко розвертаюсь до шефа і обійнявши за шию , накриваю його губи поцілунком. Цей на секунду завис , а потім міцно притис мене до себе і перехопив ініціативу. Як він цілується..., очманіти. Бабій, от і все. Почувши що ми вже залишились самі, розриваю поцілунок і швидко тікаю до свого авто. - Що це було , Ліно? -Потім, Дем`яне, все потім. - Чорт! Що я творю?

Глава 1

           -  Не   хвилюйся , люба ,   все   буде   добре.   Хвіст   пістолетом   і   пішла   на   співбесіду.   - заспокоює   мене   подруга ,  Настя  ,    поки   я   маневруючи   на   дорозі   обганяю    автомобілі.  Боюсь   спізнитись.  

           -  Сподіваюсь , Насте .   Просто  це  вже  третя   співбесіда   за   тиждень  ,   всім    стаж   подавай.   Звідки  ж   його   взяти  ,  якщо   без   стажу ,  нікуди    не   беруть?

           -   Цього   разу   візьмуть,   от   побачиш.    Бувай  Ліно.   До   мене    клієнт   прийшов.   Чекаю  дзвінка    після    співбесіди. 

         Майже    доїхавши   до   місця    призначення  ,   мене    підрізає    якийсь    виродок    і   я    своїм    стареньким    ауді  ,   врізаюсь   в    великий   дорогущий    позашляховик. 

       -  Чорт!   -   кричу.   Мені   ж   на   його   ремонт,    потрібно   роками   працювати.    З    позашляховика    виходить   чоловік   і    оглядає   свій   автомобіль  ,   потім    переводить   увагу   на   мене. -  Чорт.  - нічого   це   не  дасть,   потрібно   виходити   з   автомобіля. 

       -   Вибачте .  Я   не   винна.   Мене   якийсь    виродок   підрізав.   -  оглядаю  його  автомобіль.  Все   не   так   страшно ,   кілька   подряпин   і   невеличка   вм`ятина.  Чоловік   мовчить ,  тільки   вивчає   мене   поглядом.    Можливо   німий.   Дивлюсь   на   годинник ,   в   мене    залишилось   десять   хвилин   до  початку   співбесіди. -  Вибачте   будь-ласка,  та   я    дуже   поспішаю    на   співбесіду    в   он   той   офіс. -  показую  пальцем  на   приміщення.  Він   прослідкувавши  за   моїм   пальцем  ,   посміхається.  Дивний  чоловік.   Можливо   він   мене   не   розуміє.  -  Послухайте,   я  дам   вам   свій   номер    телефону   і    ми   пізніше   обговоримо   з  вами ,   що  робити  з   оцим .- показую  на   подряпини   на    його   авто. -  Просто,   якщо   я   спізнюсь   на   співбесіду ,   мені   не   буде   чим   розрахуватись ,  за     ремонт   вашого   автомобіля.    Навряд    чи    цього    нелюда  , буде   цікавити   причина   мого    спізнення. -  Пишу   свій   номер    телефону   на   клаптику   паперу   і    протягую   йому.   -  Ви    мене     розумієте?  -  все  ж   запитую.

        -  Розумію .  -   він   широко   посміхається.   Дивний   чоловік.   Якби   мене    цікавили   стосунки,   я  б   назвала   його   красенем.    Чорне  коротке   волосся ,   чорні   очі ,   довгі   вії  ,  легка    небритість .  Дорогий  костюм ,   який   ідеально   йому   пасує.  -   Біжіть  на    свою    співбесіду. 

       -  Дякую  вам  ,  за   розуміння.  

        На    співбесіду   я    встигаю ,  не   дивлячись   на   те ,   що   по  часу   спізнилась   на   десять   хвилин.   Великий   шеф  спізнюється.   Ну   звісно ,   що   йому   до  нас   смертних.   На   співбесіду   крім   мене ,   прийшло   ще    чотири   дівчини   і    один    чоловік.    Розумію ,    що   шанси  мої   не   надто   великі,   але   все   ж    мені   дуже    потрібна   ця   робота. 

      -   Дем`ян   Дмитрович    спізнюється ,   тому    просив ,   щоб   співбесіду    розпочала   я .   -  Говорить    молода   жінка   з    великим   животиком. -   Мене    звуть   Олена ,  я   секретар   і    помічник   шефа    і   як   ви   розумієте ,    потрібна    людина ,   яка    мене    замінить.  Тому   прошу    вас ,   слідувати   за   мною.   

       На   такій   співбесіді   я   вперше.   Нас   всіх   разом    завели    до    якогось   приміщення   і   роздали    анкети ,   після   заповнення   яких ,   ми   по  черзі   будемо   відповідати    на   запитання.   Коли   дійшла   черга    до  мене  ,   двері   відчинились   і   до   нас   зайшов    чоловік.   Коли   я   побачила   його   обличчя ,   в   мене   відвисла   щелепа.   Значить   він  теж   тут   працює.

        -   Знайомтесь,   це   Дем`ян   Дмитрович ,  далі    співбесіду   буде   проводити   він.  -  добиває   мене   секретар.  Зустрічаюсь    з   ним   поглядом  і   він   розпливається   в   посмішці.   Знущається   мабуть.  Як    я   там   його   називала ?  Нелюдом .   Розумію ,  що   роботи   мені   не  бачити.   Але   все    ж   підіймаюсь   і   не  дивлячись   на   нього ,  відповідаю    на   запитання.   Після   цього ,  ми   виходимо   в   коридор,  залишаючи   шефа   з   секретарем .   Через    півгодини  ,    нас  кличуть  назад   до   зали. 

        -  Дякую   всім   вам ,   що   прийшли ,   ви   всі   гідні   цієї  роботи ,   та   нажаль   нам   потрібна  лише   одна   людина.    Порадившись ,   ми   вирішили  ,   що   на   посаду   мого    нового   помічника  ,  найбільше   підходить ...   Білик   Ліна  Максимівна.   Вітаю   вас   Ліно.  -  підіймаю   на  нього   очі  ,  а  він   посміхається   і   підморгує.   Всім  ще   раз   дякую  і   успіхів.    -  Всі   виходять   з   приміщення   і   я  шокована   теж   йду   на   вихід.  В   мене   є   робота.  Ура!  Хочеться   кричати   від   радості.  Нарешті.  - Ліно ,  затримайтесь   будь-ласка ,   -  чую   на   виході   і   повертаюсь   назад.  Він   підіймається   і   посміхаючись   дивиться   на   мене.

      -  Ви  відразу   зрозуміли  ,  що  я   йду   до  вас   на  співбесіду?

      - Коли  ти    показала   на  офіс . 

      -  Чому  не   зізнались?

      -  Навіщо?  Тим   більше ,  ти  так   тараторила ,  що  не  давала   й  слова   сказати.

      - А   чому   взяли   на  роботу?

      -  Ти   ж   сама  сказала ,  що  якщо   тебе   не   візьмуть   на   роботу  ,   не   зможеш   заплатити   за  ремонт   мого   автомобіля. -  сміється   він. -  А   якщо   серйозно  ,   ти   дійсно   була   найкращою   з   усіх  претендентів.  Олена   теж   так   вважає.   

      -  Ви   ж  розумієте ,   що   я  не   зможу   відразу   відремонтувати   ваше   авто?

     -  В   мене   є  інша   пропозиція ,   ти   просто   сходиш   зі  мною   на   вечерю.  

      - Дякую.  Я    все   ж   таки ,  краще   поверну   гроші   за   ремонт. -   відповідаю   і    виходжу   з   зали.  -  Що   за   чортівня?   Невже   знов   те  ж  саме.    Невже   всі   шефи  ,   думають  ,  що  будь-яка  дівчина ,   мріє   опинитись    в   їх   ліжку?  Доведеться   його   розчарувати.   Сподіваюсь   з   роботи   не   звільнить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍