Тетяна Калинова - За межами кохання , Тетяна Калинова

-Якого біса ти тут робиш?-кричить Кевін. -Я працюю тут офіціанткою.- відповідаю намагаючись зупинити потоки сліз. -Що робиш? Працюєш? Нахрена? -Я не хочу жити за чужий рахунок. -Дурепа.-каже він і міцно мене обіймає. Я такого ніяк не очікувала.Мабуть він дійсно злякався, що ці придурки можуть мені щось зробити.Підіймаю до нього обличчя, Кевін гаряче і переривчасто дихає, дивлячись на мої губи.Хоче мене поцілувати, але не цілує , лише обпалює їх своїм диханням.Він облизує мої губи кінчиком язика, а мені здається, що я зараз втрачу свідомість , від напруження і бажання відчути його смак.Це якесь божевілля.Як же можливо , одночасно і ненавидіти і так шалено бажати, цього нестерпного , самовпевненого і такого привабливого чоловіка.Мого зведеного брата.Це так неправильно і так солодко.

Глава 1

       Коли    моя    мати     почала    спілкуватись    через   соцмережі    з    якимось    американцем ,    я     нічого    не    мала    проти .    Думала ,   це    так   ,    для     розваги,    та    коли    вона    зібралась   летіти    до    Англії ,    щоб    зустрітись    зі    своїм    Браяном,    тоді    я    розхвалювалась    не     на    жарт,    вмовляла    її     не     їхати,    це    ж    міг    бути    будь-хто,   це    могла    бути    пастка,   її    могли    продати    на    органи ,    здати    в    рабство ,    та    все    що    завгодно ...   Та    хіба    ж    закоханій     жінці    щось    доведеш...    Моя    мама    гарна     38-річна     жінка ,     яка    10     років    тому ,  втратила    чоловіка    і     весь   цей    час  ,    була    сама,      ніколи    я    не    чула   від    неї ,   про     кавалерів  ,   хоча    повторюсь ,   вона    у    мене    дуже    гарна   жінка     і    не    виглядає    на    свій    вік .     Мама    все-таки     мене     не    послухала     і    через     два    місяці     спілкування    в   соцмережі ,     полетіла    в     Лондон ,   на   зустріч    зі     своїм    Браяном.   До   слова ,  всі    витрати    взяв   на   себе   її    кавалер.   

         Я    дуже    хвилювалась    за    неї ,    а    мама    хвилювалась    за    мене  .   Вона    вперше   в    житті   залишила  мене   на  бабусю ,   по    татовій   лінії ,  з     якою     в    неї     були    не    надто    хороші    стосунки.      Але  ,    так     як    своїх    батьків    мама    втратила    давно  ,   більше    в    нас    нікого     немає .     Те     що    мені     вже    19   років     і    я   вже    доросла,    не    рахується.    Мама    обіцяла   ,    що     якщо    все    буде    добре ,     скоро    забере     мене    до    себе ,    та    я     на     це    не   надто     розраховувала,    чомусь    була    впевнена  ,    що     вона    повернеться     дуже    скоро .    Але     йшов    час  ,    вже    два    місяці     мама    в    Лондоні    і    здається     вона     щаслива.      Ми     майже     щодня     спілкуємось     по    скайпу     і    я    теж    вже    знайома    з     Браяном.      Начебто     нічого     такий     чоловік.     Та     виявилось,     що    Браян,    дуже    багатий ,    у    нього    величезний    будинок    з    басейном    і    тренажерним    залом,    круті    автомобілі    і   тому    подібне.     Мама     вже    починає    кликати    мене    до    себе  .     Та    я    сумніваюсь.     Що    мені    там    робити ?    Тут     мої    друзі,     я      познайомилась    з    симпатичним    хлопцем,    сьогодні    йдемо    з     ним    в    кіно .     До     того     ж     тут    бабуся  ,    хоч         в    них     з    мамою     погані    стосунки ,    мене    вона    дуже     любить    і    я     її    теж    люблю .   Я    не   зможу    залишити   її  .     Цього     року ,     я    вступила    в    університет    на    перекладача     англійської    і   французької     мови.     Взагалі   в     мене     все    добре    і     я    не    хочу   нічого   міняти.    Ну    що     мене     чекає    в    Англії?     

       Та    доля    все    вирішила    за   мене...    

Одного    разу  ,    повертаючись   додому    з   універу ,   я    побачила    як     від    нашого   під'їзду,     від'їжджає     автомобіль    швидкої   допомоги.     Підійшовши      ближче ,    зустрічаю     сусідку 

       -  Ой ,   Катюшко,    горе   яке!      Я    ж     тільки    годинки    дві    тому ,    з     нею    розмовляла,    а    тут    кажуть     серце    зупинилось.    

      -  Про    що   ви?     В     кого      серце   зупинилось?   -  перепитую,   але    моє    серце    завмирає,   бо    здається    відповідь   я    вже   знаю.

      -  Так    бабуля    ж    твоя     померла.     Я     думала     ти    вже    знаєш.     Приїхала    тітка    твоя   Женька,    провідати    матір  ,   а    та     вже     холодна.  Ой     горе     яке.     -    залишаю    сусідку   і    біжу    до   квартири,    це   мабуть   помилка   якась...    Я     вранці    йшла   до     універу,   бабуся     мені   сніданок    готувала    і     виглядала     добре.

Та     на    жаль      ніякої    помилки...    Бабуся   дійсно    померла.    

Через       тиждень     після    похорону ,     я       збираю    свої   речі     і    їду    до     аеропорту.     Мама     сказала,     що    ні    в    якому     разі     не     дозволить     мені ,     залишитись    тут    самій ,  без    нагляду.   

    Переліт    був   дуже    важкий.    Я      страшенно     нервувала     і    не    лише    тому   ,    що    я    вперше    летіла    на    літаку    і   дуже     боялась ,    але    й    тому  ,    що    не    знала ,   що    мене     чекає   в     Лондоні.    Мама      сказала ,     що     Браян   домовиться,   щоб    я    продовжила    навчання    в     Лондоні.    Та    мене   хвилювало   не     лише    це,    я      не   хотіла     сидіти    на     шиї   в     багатого     майже     відчима.     Ну   хто    я    йому ,    щоб     він     вирішував    мої     проблеми    і     забезпечував    мене?

       Зустріли    мене     мама    з   Браяном .     Ми     з    мамою     довго    обіймались,    ми  ж    не    бачились     більше    чотирьох      місяців.    Браян      до    слова ,   мені    дуже     сподобався    і     взагалі    вони    з   мамою  ,    виглядають    дуже    гарною    парою    а     головне,    я    ніколи    не    бачила     маму,    такою    щасливою.   

     -  Катюшо ,    донечко ,    я    така   рада     що    ти     прилетіла.    Тепер    будемо    разом.     -  щебече   мама. -   Браян    домовився   в     університеті ,   так    що  з    понеділка    ти    можеш    приступити   до    навчання.

    - Дякую    вам   Браяне ,   за   все. -   звертаюсь    до    чоловіка. 

    -  Немає    за    що ,   Кеті.     Я     радий   що   ти     нарешті    прилетіла.   Твоя    мати  дуже    сумувала    за  тобою.   Тепер     будете    з    Кевіном   навчатись    в    одному   університеті.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍