Тетяна Калинова - Моя дика пантера., Тетяна Калинова

Він - Дмитро Шевченко , красивий , успішний , самозакоханий і багатий бабій , який змінює жінок наче рукавички. Він обожнює своє життя і не планував нічого змінювити . Він жодного разу , не залишав дівчину в своєму ліжку до ранку. Та одного разу система дала збій... Вона - Настя , проста але сильна і самовпевнена красуня , якій палець в рот не клади. Після спільної ночі , їх життя змінюється . Кожен з них , намагається приборкати один одного.

Глава 1 Дмитро

      -  Ти    був   неперевершений.    -   каже   блондинка ,  наче   я   не  знаю.  

     -  Так.   Ти    теж.    Дякую.  -  Не   знаю   навіть   як    її   звати ,   здається   в   клубі     говорила,    але      це   не   важливо.  Добре    що  є     стандартні     прізвиська,   які    виручають    в    такі    моменти.  

     -  Якщо   будеш   хорошим   хлопчиком,   потім   ще   повторимо.  -  знов    починається.   Ненавиджу    коли   зі   мною   так    спілкуються.   

      -  Ні.   Мммм ,  люба ,   мені    вранці   на    роботу,    не   люблю    спізнюватись. -   підіймаюсь   з   ліжка. -   Я   викличу  тобі   таксі.

      -  Тобто ,   я  думала...  - починає   доганяти    блондинка.

       - Я   тобі   на   днях    зателефоную. -  брешу     як     завжди ,   хочу   щоб   швидше   пішла.  Чого   вони     всі    хочуть     залишатись    на   ніч?     Медом   тут   намащено,    чи   що ?    зробили   один  одному  добре    і   досвідос...   Що   за    приколи?    Ніколи   я   не   залишаю   жінку    після    сексу    в   своєму   ліжку   до   ранку.    Не    хочу   їх   бачити   вранці  ,   заспаних ,  без   макіяжу ,   без    зачіски...  

        - Зателефонуєш?   Ага,   я  вже   зрозуміла.   -  підіймається    і   починає   одягатись.   Ну    зрозуміла    й   зрозуміла  ,  молодець .   Чого   кричати?   -  Ти  хоч   ім`я   моє    пам`ятаєш?

        -  Вибач ,   в    клубі   було   гучно ,    я  не    почув .

        -  Ну    ти   й    скотина...   

        -  Двері   за    собою    зачиниш. -   кажу   і  йду   в   душ.    Її    слова   мене   зовсім   не  чіпають ,   я    це    чую   не   вперше.   Все  що    хотів   від  неї  отримати     я     отримав  ,   решта     байдуже.   Хай   там   виговориться   ,     якщо  їй   легше    стане.

       Виходжу    з   ванної  кімнати ,   блонди   вже    в   квартирі  немає.     Добре.    Йду    зачиняю    двері    на   ключ   і   лягаю   спати.    Вранці    дійсно   потрібно    на   роботу.     Хоча   я    сам   собі   шеф ,  тому   можу  й  спізнитись.     В   нас   з    братом    своя,   досить   успішна    і   прибуткова    торгівельна   компанія.    Так   що  я    можу   собі  дозволити   жити   так ,   як   мені  хочеться.   А   хочеться    мені   гуляти  ,   тратити   бабло   ,    знімати  кралечок    і  жити   в    своє   задоволення.     Я    люблю   своє   життя.   

     Вранці    помітив  ,  що   вчорашня    блонда   сперла   мій    Rolex.    Стерво.    Вона   звісно   була  нічого  так,   але   стільки   точно  не  коштувала...   Перед   роботою  їду  за    новим   годинником ,    так  звик   до  нього  ,   що  здається   частини   тіла  не вистачає...

       Їду     на    офіс .    Перед    тим    як    піти   до    себе ,    заходжу   до     брата .     А    в    нього    на   місці    секретаря    сидить     дуже     симпатична     курочка.       Блондиночка    з   зеленими  великими   очиськами .     Фігурненька  ,   маленька .    Дивиться     на    мене    зляканими    очима.     Хороший    екземпляр.     Заходжу    в   кабінет    і    спеціально    не   зачиняю   двері.

    - Привіт    брате .   Що    це    в   тебе    там   за   курчатко ?   Новенька?    Симпатична    дівчинка  ,    я    б   з    нею  ... .   

     - Не    чіпай   її .  -  відповідає    Дем'ян .   

    -  А   що   так  ,   для    себе    пригледів?   -    запитую    посміхаючись. - Розумію.  -  в    цей   момент    двері    з   грохотом    зачиняються        і     ми    починаємо    сміятися.   -  А    курчатко    з      характером.  -    брат   ствердно   хитає    головою .-     Послухай    Дем ,    мені    тут    донесли   ,   що   ти    вчора    начебто    в   аварію    потрапив   і   мовчиш .

    -  Та    яка    там    аварія ?    Просто    інший      автомобіль    мене    в    зад   поцілував. 

    -  Яйця    водію   відірвав?   

    - Водій    без    яєць   виявився.   -    і    показує    на    двері. - це    Ліна   в   мене    в'їхала.   

    - Ох    нічого    собі  !     Тоді    розумію  ,    за    ремонт    автомобіля     розрахуватись   потрібно. -    знов    сміємось.  -   Я    вчора    був    в    Тимура     в   клубі  .    ВІн    казав    ,    що    давно    тебе   не   бачив  .    Запрошує     на     вихідних   відвідати    його    клуб .     Казав    що    приєднається     до   нас  ,   якщо   нічого   не  зміниться. 

     - Може    бути .     Думаю    в    суботу    я   зможу.   

    - От    і   добре ,   згадаємо    старі   часи.   

     -  А   ти   начебто   їх   і  не  забував.    Зіп`єшся   так    швидко.

     -   Я    ж  не   пити  туди    ходжу.

     -  А.  Ну   так.    Ти   на    полювання   ходиш.

      -  Хто   б    говорив?   -  знов   сміємось.

     Ми   з   Демом   і     Тимуром     майже   з    дитинства    були   ввесь    час    разом.    Разом    пили,   разом   гуляли    і   разом   відпочивали.   З   часом  ми    втратили    Тимура...    Він   одружився.     Потім    ми  з  Демом    створили   фірму    і     він     з    головою    в   неї   занурився.    Так    навіть  не   можна.  Відпочивати   ж   теж    треба...    Тепер    ми   разом   зустрічаємось   рідко ,    ну   і    звісно  це   вже  не   те.

        Виводжу    себе  з  роздумів  і    берусь  за  роботу.     

    -  Ольго  ,   принеси   мені   каву. -   прошу   секретаря. 

    - Зараз     Дмитре    Дмитровичу .   

   Через   кілька    хвилин    заходить       Ольга    з   кавою    і     поклавши    чашку    на    стіл  ,    спирається   на    нього    сідницями.   Дем`ян    мав    рацію   коли    казав    не    зв`язуватись    з    секретарем.    Даремно   я    його   не   послухав.

    - Можливо    ви   ще   чогось   бажаєте?

    -  Дякую ,    кави    достатньо  ,   можеш    йти    працювати.  -   вона     ображено    надуває   губи    і    виходить   з    кабінету.     Потрібно  буде   пояснити  ,   що   то    була    разова   акція.     Якщо   не   зрозуміє  ,   доведеться   шукати    іншого   секретаря.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍