Каріна Іша - Красуня для ловеласа, Каріна Іша

Він - ловелас. Ніколи по-справжньому не закохувався. Він не вірив в це почуття, доки друзі не познайомили його з нею, з пристрасною білявкою, яка поставила його на місце.
Вона давно закрила своє серце для чоловіків. Її обдурили, принизили. Втратила віру в чоловіків та кохання. Але знайомство з ним подарувало їй надію та віру в те, що вона може бути коханою та кохати.
Роман про двох володарів холодних сердець, між якими спалахнуло кохання.

1 глава

Єва. 4 років тому. 

Лежу в обіймах коханою людини. В обіймах мого хлопця Артема. Ми з ним разом вже рік. Познайомилися на першому курсі університету. Він довго домагався моєї уваги. Дарував квіти, таємно залишав на моїй парті любовні записки. Після п'яти місяців наполегливого залицяння, я закохалася і здалася. Сьогодні він запросив мене до розкішного ресторану. Ми повечеряли,танцювали, потім гуляли біля моря, багато та довго цілувалися під місяцем, а потім в його квартирі займалися коханням. Це перший мій секс. З ним, з тим, кого я кохаю всім серцем. Він навіть нещодавно познайомив мене зі своїми батьками. Але в мене склалось таке враження, що я їм не сподобалася. Можливо я помиляюсь....

Глибока ніч. Місячне світло м'яко лягає на наше ліжко. Артем, закривши очі, лежить та ніжно гладить мене по спині. Я лежу на його плечі. Все як в сказці. 

- Єва, я одружуюсь через пару місяців. - ця фраза, як грім серед ясного неба, раптово обрушилася на мене. 

- Що? Повтори, що ти щойно сказав? - я різко підскочила з ліжка. Мені здавалося, що це поганий сон і я ось ось прокинусь. Це не може бути правдою. Артем не міг так зі мною вчинити. Не міг, не міг... 

- Ти чула? Я одружуюсь. - каже спокійним голосом, а мені хочеться кричати.

- Це я почула. Я зрозуміти не можу,  чому ти так зі мною вчинив? Навіщо запросив до ресторану, а потім займався коханням зі мною. 

- А що тут незрозумілого? Просто хотів тебе. Чи ти думала, що я на тобі одружуся? - відповідає мені, закочуючи очі. От мерзота. Ну, тримай відповідь від мене.

- Ні, не думала. - спокійно відповідаю, але в душі накопичується злість. Так, Єва, спокійно. Я відходжу від ліжка, йду за своїми речами. Нахиляюсь, підбираючи їх із підлоги, повертаючись оголеною спиною до цього козла. Одягаю білизну, намагаюся одягнути сукню. Нічого не виходить, тому що я сильно нервую. Потрібно зберігати спокій, одягнутися і швидко звалити звідси. Артем лежить, просто здивовано дивиться на мене. Ну ні, дорогий зрадник, істерик я тобі влаштовувати не буду. Не дочекаєшься. 

- Єва, крихітка, я не зрозумів, ти куди? - запитує він, вже не таким впевненим голосом. Що, ублюдок, дійшло, що ти не побачиш моїх справжніх емоцій? Артем встає, стягує з себе ковдру, підходить до мене, бере за руку. Розвертає мене до себе лицем. Дивлюся на нього, намагаючись максимально зобразити байдужість.

- Що ти не зрозумів? Я додому.  - ледве видавлюю фразу, бо всі слова застрягли в горлі. Боже, головне не заплакати. Ні, не діждеться. Не можна. - А тобі бажаю щастя. На весілля не напрошуюсь. Проводжати мене не потрібно. Викличу таксі. - вириваю руку, відходжу від нього.

- Єва, припини. Давай спокійно поговоримо! Я хочу, щоб ти була поруч. - продовжує він, намагаючись схопити мене за лікоть. Він, що зараз серйозно? От дає. Самовпевнений придурок.

-  Була поруч!? Ти серйозно? Як твоя коханка? Артем, мені двадцять. В мене все життя попереду! 

- Єва, це все мої батьки. Вони не прийняли тебе, тому що ти вірменка. Відразу влаштували мені заручини. Ти ж розумієш, що я не можу відмовитися і втратити спадщину.

- Артем, припини виправдовуватися. Мені нецікаво. Я йду, відпусти мене.

- Дурна ти, Єво! Ти ж нікому більше не потрібна будеш! Та й взагалі в ліжку ти колода! - випалює він. Ну зараза.

- Та що ти кажеш, Артеме! А може справа в тобі? Я взагалі нічого не відчула, - брешу йому, - співчуваю твоїй майбутній дружині. Ну ти не сумуй. - ляскаю його по плечу - Вона собі коханця знайде. Отак і житимете. Все, щасливо тобі. - повертаюся до нього спиною, прямую до виходу. Вибігаю з квартири, швидко натискаю кнопку виклику ліфта. Артем, доки одягався в квартирі, щось кричав мені слідом. Слава Богу, він не встиг вийти з квартири, коли двері ліфта зачинилися. Біля його будинку зупиняю випадкове таксі. В салоні авто мене накрило. Сльози текли по щоках, обпікали шкіру. Стало так прикро за себе. Яка я дура? Що я наробила? На телефон надійшло повідомлення від Артема.

"Єво пробач. Повернися будь ласка.  Я дурень. Давай спокійно поговоримо".

Ну вже ні, наговорилися вже. Блокую його номер та їду до своєї Христини. У цій країні тільки вона в мене і є, моя подруго, моя сестра......

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно