Джулія Ромуш - Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш

Він - батько мого хлопця. Мій перший чоловік. А ще ... він новий ректор мого університету.
- Що ти тут робиш? - Каже чоловік, а я боюся підняти на нього погляд.
- Я прийшла до Вашого сина ...
- Розповісти про те, що було між нами? - Робить крок, заганяючи мене в кут.
- Ні, мені ...
- Мало? Скучила і хочеш ще? - Відчуваю його подих на своїй шкірі.
Чую як провертається ключ у замку і ми залишаємося вдвох в його кабінеті...
- СУВОРО 18+!

Розділ 1.

- Ось же козлина! - Кидаю парасольку вслід машині, яка тільки що облила мене з калюжі. І відразу ж шкодую про це. Йде дощ, а рятуватися вже нічим.

Ну що за день-то такий сьогодні? Спочатку один придурок розлютив до неможливості, а тепер ще й цей претендент на перездачу прав?! Настрій офіційно - хочу вбивати!

Що ще? Обіллємо мене з відра помиями? На голову голуб напаскудить? Чорна кішка дорогу перейде?! Я готова до експериментів!

Оглядаю своє плаття, і зі злістю стискаю кулаки. Ну звичайно, тепер я ще й виглядаю як ніби з підворіття мене бомжі ногами випнули. І це в той день, коли мій хлопець вирішив познайомити мене зі своїм батьком? Ну, що ще має статися? На мене інопланетяни приземляться?

Я спочатку не розділяла його ентузіазму з цього приводу, як ніби п'ятою точкою відчувала підступ. Тільки навіть я не могла здогадатися, що моя невдача вступить у змову із Всесвітом.

Перестрибую через калюжу і тут же ледь не лечу назад в неї ж, тому що чиясь величезна туша зносить мене з ніг. І я тільки дивом утримую рівновагу.

- Під ноги дивись! - Кричить на мене величезних розмірів мужик і я бачу, як його величезна пика покривається червоними плямами. Роблю пару кроків назад, від гріха якомога далі, бути розмазаною по асфальту сьогодні якось не входило в мої плани. А мужик то, судячи з усього, сто пудів придушити мене хоче, я вже відчуваю, як по моєму тілу біжить холодок від його пронизливого погляду. І причиною цієї злості є його гамбургер, який лежить в сусідній калюжі, судячи з усього, його він і впустив, коли я на нього налетіла

- Сам дивись! - Викрикую мужику, коли вже відскочила на безпечну відстань.
Ну, добре, добре, бурчу собі це під ніс. Я, звичайно, дівчина смілива, але не хочу бути роздавленою величезним кабаном, який не встиг вчасно перекусити. Тому що є всі шанси опинитися на місці його снека.

Перебігаю через дорогу і мій настрій починає поліпшуватися. Залишається зробити всього пару кроків, і я буду в ресторані, в якому у мене призначена зустріч з Ітаном. А якщо врахувати, що я прийшла на п'ятнадцять хвилин раніше, що для мене взагалі подвиг, тому що я зазвичай всюди й завжди спізнююся, то у мене ще є всі шанси привести себе в порядок в убиральні. Так, так, я ще й оптимістка.

Заходжу в ресторан я вже в піднесеному настрої. Зустрічі з Ітаном завжди діють на мене так, що я не можу перестати посміхатися. Ось і зараз я вже щосили фантазую як він мене обійме і притисне до себе. Якось швидко з моєї голови вилітає те, що на зустрічі ще повинен бути присутнім його батько. Я взагалі намагалася відкрутитися від цього знайомства як могла, тому що я боялася ляпнути щось не те (а я можу, ой, як можу) або зробити. Загалом боялася справити огидне враження. А це я теж могла. Як два пальці об асфальт. Тому що у мене дуже специфічний характер. Шкідлива я, одним словом. Але я, на секундочку, вважаю це родзинкою. На щастя, знаходяться і такі, хто розділяє мою віру в себе.

- Добрий вечір, - офіціант поспішив відразу до мене і посміхнувся так, ніби я йому вже сто баксів в розрахунок поклала.

Напевно, варто уточнити, що Ітан з дуже забезпеченої сім'ї, на відміну від мене, і ресторан, який він вибрав, злегка мене бентежив. Тому що я рідко бувала в таких закладах, винятком були лише ті випадки, коли хлопець мало не силоміць мене затягував в щось подібне. Ну не відчувала я себе тут як риба у воді. Тому що плавала я як мінімум в інших водах на відміну від усіх, хто ходить в такі заклади. Але оскільки знайомство було з його предком, то хлопець наполіг на тому, що підемо ми в пристойний заклад.

- Де у вас тут туалет? - Часу м'ятися біля офіціанта у мене немає. Так що я відразу уточнюю те, що мене цікавить.

- У Вас заброньовано столик? - Мене обкидають таким поглядом, що, напевно, будь-яка інша б збентежилася, але на жаль для хлопця, я не з таких.

- А в туалет тільки по броні пускають?! - Я не дурненька, знаю, що і як працює, але такий підхід до питання просто дискримінація щодо фінансового принципу.

- Ні, ну що Ви, - хлопчина помітно ніяковіє і, здається, згадує, що його вчили не відмовляти клієнтам. Тільки питання спірне - чи бачить він взагалі в мені клієнта, - пройдіть прямо по коридору, а потім направо.

Його обличчя нагадує зморщений лимон, і щоб зарядити його оптимізмом, я називаю прізвище свого хлопця. На нього якраз і зроблено замовлення столика. Офіціант помітно веселішає і просто перетворюється на очах. Поглядом зразу ж знаходить потрібний столик, і я обертаюся, щоб подивитися туди, куди дивиться він.

Вибачте ... можна мені зараз звідси піти? Просто дуже хочеться. Не те що хочеться, це необхідність. Виняткова важливість рвати звідси ноги, щоб якось врятуватися. А все тому, що за цим столиком вже сидить людина і це ні чорта не мій хлопець. Цю людину я знаю і далеко не факт, що хочу бачити. І абсолютно точно не хочу з нею розмовляти.

- Скажіть йому, щоб ішов, - різко відвернувшись прошу в офіціанта.

- Кому? Клієнту? - Той, здається, здивований.

- Та який він клієнт, - шиплю крізь зуби, - бронь на прізвище мого хлопця. А цей тут затримався довше потрібного, щоб коли я прийшла його тут не було ...

Від власної нахабності я мало не похлинулася, а потім, оступившись, ледве не розпласталася на підлозі, але з гідністю прошкандибала до туалету. Вдихнула і видихнула, але ні чорта не заспокоїлася.

За шкалою невдач сьогоднішній день затьмарював практично всі мої роки життя. Тепер я вже не здивуюся нічому.

Ах-ха-ха. Наївна Мелісса, цей вечір тебе ще так здивує, що ти довгий час відійти не зможеш.

У туалеті я тут же відкриваю кран з холодною водою і підставляю руки під потік води. Скоро вони практично перетворюються в льодинки, але це не допомагає мені ні на грам прийти в себе.

Я тисну в собі крики внутрішнього голосу не дивитися на себе в дзеркало і сміливо підіймаю очі. Твою ж мати! Мої щоки палають так, ніби їх натерли перцем чилі. Очі блищать, а нижня губа вже щосили стала жертвою моїх нервів, тому що я починаю активно її кусати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍