Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

Він перевернув мій світ, зробивши це літо особливим. Вперше в житті я закохалася, втріскалася по вуха в хлопця, який не сприйняв мене всерйоз, який цілих два місяці морочив мені голову, став моїм першим, а потім... зник і навіть не попрощався. Мені хочеться зненавидіти його всім серцем, от тільки проблема в тому, що це серце він нахабно поцупив. Ніколи йому не пробачу і нізащо більше нікого не покохаю! Це тепер буде моїм правилом номер один!
Перша частина дилогії. Друга має назву "За крок від щастя"

Глава 1

Тіна

— Тіно, підійди та познайомся вже врешті-решт, — захихотівши, кидає мені Ева. — Скільки можна поглядати на хлопця? Май на увазі, такі екземпляри в наше містечко рідко заскакують. Напевно, на нього вже половина пляжу слину пускає. До вечора цього красеня точно хтось підчепить.

— Я за хлопцями не бігаю, — піднімаю волосся, недбало заколовши його на маківці. — Я плавати. Ти зі мною?

— Ти в нас все-таки дивна, — Ева неохоче піднімає своє розігріте сонцем тіло і плететься за мною. — Як тоді він дізнається, що сподобався тобі?

— Він упіймав мій погляд. Але першою я знайомитись не піду!

— А ось я з тобою незгодна. Хлопці зараз такі нерішучі, що перед ними доводиться з транспарантами ходити, на яких написано прямим текстом: «Придурку, ти мені подобаєшся, давай вже наважуйся».

— Вони ліниві, а не нерішучі. Зустрічатися з дівчиною це ж така морока, стільки часу займає і сил, доводиться міняти футболки, голитися, добре пахнути, вигадувати жарти, суцільні проблеми. Для чого вони їм? — Іронічно закочую очі і пірнаю у воду, яка спочатку здається прохолодною, але я все одно задоволено зойкаю і пливу вперед.

Вперше за тиждень вдалося вирватися відпочити, тому я збираюся наплаватися від душі, доки губи не посиніють або не стемніє.

Відразу видно, що ці хлопці приїжджі, їхня гучна компанія стала виділятися, як тільки вони прийшли. Складно не звернути на таких увагу, жартують, щось вигукують, спортивні фігури, сильні руки, красуються, чудово знаючи, що приваблюють дівчат.

Зухвалі шибеники, як пити дати любителі пригод. Спочатку я просто поглядала, як вони грають у пляжний волейбол два на два, і мимоволі виділила собі одного, з відкритою посмішкою. Вона в нього така заразлива й тепла. Він найсимпатичніший з них і скоріше за все старший за мене. Мені сподобався його голос, м'який глибокий баритон. Напевно, вміє говорити гарні слова та знає, як поводитися з дівчатами, бо це явно не компанія незайманих на літньому відпочинку, це загін учнів Казанови на полюванні. Але коли наші з ним погляди зустрілися — моє серце пропустило удар.

І в цей момент, коли моє серце застали зненацька — мене потягло до цього незнайомця з неймовірною силою. Хіба так буває? Я ж ні якась влюблива дурепа, я завжди думаю головою, а тут раптом усі думки розбіглися. Таку незручність треба топити в морі, от я й полізла у воду, щоб більше не обпектися об цей погляд-магніт.

— Тіно, ти збираєшся виходити? Я вже замерзла, — бурчить подруга. — Зараз саме час, вони стоять на березі, — додає вона тихіше. — Давай, ти перша, а я за тобою.

— Ні, пішли разом, — сама не зрозумію, чого це я раптом так занервувала. Може, тому що він знову дивиться на мене?

— Дівчата-русалки, не інакше у вас є зябра, так довго хлюпалися у воді, ми навіть почали хвилюватися, — зі сміхом кидає один з них.

— Може й є. Перевіриш? — Не розгубилася Ева.

— А можна? — Сміються всі вчотирьох.

А я гордою і мовчазною недотикою тупаю до свого рушника. Тупі жарти, але в мене, швидше за все, завищені очікування. Цікаво, що він мав зробити? Закутати мене у свої обійми, щоб вразити? Міг би отримати за це в око від мене. Сама не знаю, чого хочу. …Чогось справжнього, щирого.

— Ти мала шанс, і ти його профукала, — укладається поруч Ева, нагородивши мене багатозначним докором. — Складно було щось ляпнути у відповідь? Зав'язалася б розмова, жарти, флірт і таке інше. Він, між іншим, подивився в твою сторону, коли ти пройшла повз них, виляючи своєю п'ятою точкою.

— Я не виляла.

— Тепер лежи та сохни від жалю! Сама дала йому зрозуміти, що він тобі не цікавий. Хлопець підійшов…

— І що з того? — Не даю їй договорити. Ми часто з нею сперечаємося, у нас з Евою така форма дружньої любові. — Боже, відбулося! Зволів підійти! Зараз помру від щастя! Цього замало!

— Угу-угу, має бути як у кіно. Ти виходиш на берег, невдало спотикаєшся, він підхоплює тебе, і поки несе до рушника ви вже майже чоловік і дружина! — єхидничати вона любить, цього у Еви не відібрати.

— Зараз укушу! Ти знаєш, що я маю рацію.

— Ні краплі. Щастя треба хапати, а не корчити із себе святу діву. Тобі вже скільки років? Багато! Тобі навіть у барі алкоголь продають і паспорт не питають, а ти досі незаймана.

— Ну ось, не дала померти від щастя, зараз помру від ганьби, — хмикаю у відповідь. — Мене моя цнота не пригнічує. Може, я бережу себе для особливого хлопця. Нагулюю апетит.

— Пф, ти мориш себе голодом, подруго! Тоді, коли можна відриватися на повну. Я тебе не засуджую, просто переживаю. Так і постаріти недовго, і я разом з тобою засохну.

— Чого ж ти того балакуна не підчепила?

— Бо за тобою побігла. Вони, до речі, збираються йти. Не хочеш ручкою помахати на прощання? Той гарненький знову сюди глянув. Ех, Тіно, не майстер ти хлопців з розуму зводити. Може, сходимо кудись увечері?

— Сьогодні не можу, вдома справ повно. Завтра сходимо. Обіцяю.

— Клянешся? Одягнеш те платтячко в горошок, воно тобі так личить, зробиш зачіску і завалимося в клуб? Ти обіцяла мені вже три рази, тому мені потрібно бачити твої очі, — Ева дуріючи починає мене щипати. — Подивися мені в очі, злючко. Її високість недотика має дати мені слово!

Іти з пляжу не хотілося, але вдома справді купа недороблених справ. Я працюю і готуюся поступати на курси медичної сестри.

— Тату, ти знову залишив двері відчиненими навстіж!

Батько сидить на кухні, задумливо роздивляючись свої руки. Вони знову тремтять, а значить він знову не в гуморі. Я знаю, як його бісить його болячка, коли навіть чашку до рота донести не можеш, не розплескавши.

— Та ось, хотів сходити в аптеку, у мене закінчилися ліки, але...

— Я збігаю. Де рецепт? — намагаюся говорити спокійно, тато не любить чути нотки жалості у моєму голосі, це нібито лише підкреслює його безпорадність. Доводиться жаліти його мовчки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍