Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

В той момент все навколо ніби зупинилось. Я не чула ні музики, ні шуму залу, ні навіть власного дихання. Вся моя увага була зосереджена на Арсені. На його глибоких очах, легенькій усмішці, на дрібних зморшках біля очей, що зараз ховались за маскою, які робили його трохи старшим, ніж він є насправді. І такі неслухняні локони, що падали на його чоло в цьому положенні тіла. Ми й далі перебували в цій позі, наче час навколо зупинився. Я в декількох сантиметрах від підлоги, а він нависає наді мною. Деякі його видихи були такі сильні, що його тіло торкалося мого. І в ці моменти мені хотілося охопити його шию руками, притягнути до себе та поцілувати з максимальною пристрастю. Та біля Арсена весь мій запал зникав і я ставала ніби маленькою сором'язливою дівчинкою, тому всі ті потаємні бажання залишалися тільки в моїх думках. З ним мені хотілося бути особливою.

— Здається... музика закінчилась, — Арсен сильніше посміхнувся.

— О... Так, справді... — я похитала головою в різні боки, дивлячись, як люди знову повертаються до спілкування.

— А ти гарно танцюєш, — він одним рухом підняв мене та допоміг втриматись на ногах. Хоча так сильно хотілося впасти в його обійми.

— Дякую. А ти, як я бачу, любиш несподіванки...— мені ніяк не вдавалось вирівняти дихання, бо всередині поселилось надто дивне незрозуміле хвилювання.

— Ти просто зговорила про те, що ніби-то я кидаю тебе. От і вирішив зробити це насправді, — Арсен засміявся тихим сміхом, від якого шкіра покрилась мурашками. 

— То містер ідеальність навіть вміє жартувати, — я посміхнулась кутиком губ.

— Чому ти вирішила мене так називати? — Арсен здивовано спитав, а його руки продовжували бути на моїй талії.

— Не знаю, — я знизила плечима, — просто з нашої першої зустріч ти здаєшся мені таким...

— Яким?

— Ідеальним, — я відвела погляд, бо це не зовсім те, що я хотіла сказати, та ці слова просто вирвались з моїх вуст.

— О, та невже? — я хоч і не бачила його брів, але була впевнена, він їх хитро вигнув.

— Ти... не хочеш пити? — я вирішила змінити тему, — бо я щось відчуваю шалену спрагу після такого активного танцю.

Арсен погодився зі мною і ми підійшли до столу з закусками та напоями. Спочатку ми двоє розмовляли на різні теми, та потім до нас почали підходити інші люди. Дехто з них, здається, був знайомий з нотаріусом, бо їхні розмови затягувались і сам Арсен поводив себе вільно і впевнено, деколи навіть забуваючи, що я є поруч. А на мене майже всі не звертали жодної уваги. Або я була настільки непомітною, або ж не цікавою. Та мене це тішило. Адже сьогодні всю свою увагу я хотіла посвятити лише Арсену, який з кожною новою розмовою з іншими просто ігнорував мене. І вже ближче до середини вечора мій настрій був геть зіпсований. Декілька танців чоловік танцював з якимись іншими жінками, що голосно реготали з абсолютно несмішних його жартів. І моє терпіння почало поступово перетворюватись на розлюченість. В один з таких моментів мене запросив танцювати якийсь чоловік і я погодилась. Він щось говорив, та я взагалі не чула, що саме. Бо поглядом всіляко намагалась знайти Арсена в тому натовпі. Я навіть не звернула увагу на свого партнера по танцю, мені просто хотілоь якось вбити час поки нотаріус собі розважається. Коли музика зупинилась, я вирішила вийти надвір, щоб трохи освіжитись, але мені цього зробити не дали.

— Дякую вам за танець, — прозвучав хриплий, проте знайомий голос.

— Вибачте, — я спробувала вирватися з його хватки, але марно, — я мушу йти. Відпустіть мене негайно!

— Я неочікував, якщо чесно, побачити тебе тут. Та що ж, сама доля вирішила дати нам другий шанс, — чоловік розсміявся і я ясно впізнала в ньому того огидного власника ресторану.

— Чого вам від мене треба? — просичала я крізь зуби.

— Здається, тоді ми не закінчили... нас перервав якийсь дурнуватий тип.

— Він сказав вам не наближатися...

— Думаєш, мене цікавлять слова якогось невдахи? Мене цікавиш лише ти. Така розпусна краля втекла від мого друга, розчарувала його. Та він занадто добрий та зайнятий, щоб розбиратися з цим. А от я...— він стис мою руку сильніше та ривком притягнув до себе, — а я помщусь за нас обох.

— Відпусти мене, гидкий мерзотнику, — шипіла я, але більше від того, що було дуже боляче.

— Бо що? — він розсміявся, — тут вже немає твого дружка. Я слідкував за тобою, абсолютно самотня. І ніхто не завадить мені зробити те, що я хочу. Всі ці люди... їм байдуже, їх турбує лише власна шкура. То ж зараз ми підемо до мого авто і вже звідти почнеться наша захоплива подорож.

— Іди ти до біса! — я набралась сміливості та зі всієї сили вдарила цього покидька підбором по нозі. Він закричав, відпустив мою руку і в той же момент я зірвалася з місця, біжучи в бік дверей.

— Паршива сучко! — верещав той чоловік, — ти нікуди не втечеш!

Я бігла і навіть не дивилась під ноги, то ж часто спотикалась, дорогою зірвала з себе маску. Вибігши на вулцю, зупинилась, щоб зорієнтуватися. Знову падав сніг і побачити щось стало набагато важче. Я обернулась на вхід і побачила, що той тип таки біжить за мною, він був теж вже без маски. Почала втікати, але підступні слизькі туфлі проїхались по снігу і я боляче впала на коліна. Нога шалено пекла, я не могла встати. По щоках потекли гарячі сльози відчаю та усвідомлення, що зараз може зі мною статися. Я відчула, як наді мною нависла тінь і важко ковтнула, але в ту ж мить почувся сильний удар і важке тіло впало на землю. Я різко підняла голову і побачила Арсена, що стояв та дивився, як той ресторатор катуляється по землі та бурчить від болю.

— Регіно, ти як...— Арсен кинувся до мене, — все нормально? Він не чіпав тебе?

— Ні, — я досі чула, як сильно гупає моє серце і віддає аж у голову, — не можу... не можу встати, болить нога.

— Давай, ось так, — він допоміг мені встати та міцно обійняв.

— Я зараз вас обох...я...зараз...— ресторатор важко піднявся, похитуючись.

— Засунь свої погрози подалі, — абсолютно спокійно сказав Арсен.