Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

— Вибачте, можна запросити вас на танець? — я повернула голову вбік і зустрілась з обличчям, що ніби насміхалось з мене.

— Щ-що? — я декілька разів кліпнула, щоб прийти до тями.

— Ходімо, — Арсен охопив мене за талію та повів на середину залу. Я йшла ніби запрограмована, бо була трохи в шоці. Потім він притис мене сильніше до себе і ми почали танцювати.

— Ти знову втік…— я задумано дивилась в його очі, що й далі ховалися в тіні маски, — це якась твоя фішка? Чи тоді ти собі відморозив щось і тепер тебе заклинює на втечах?

— Смішно, — але він не засміявся, — я просто хотів зробити ефектну нашу зустріч. Це ж маскарад, ніби ми… не прийшли разом.

— Але можна було б і попередити, — я закотила очі.

— А хто сказав, що я не хочу з тебе познущатися, — Арсен прошепотів це майже мені на вухо, притискаючи моє тіло до себе ще сильніше. Здається, його пальці навіть зімʼяли мою сукню. Я уявила собі це, а потім те, що він з мене цю сукню здирає… і коротко видихнула.

— Я і не сумнівалась. Тепер точно впевнена, що ти щось собі відморозив. 

— Ти злишся на мене? — він закружляв нас по залу, підлаштовуючись під ритм мелодії і це дуже здивувало мене, що він знає, що робити. Бо я була в такому стані, що навіть не зважала на музику.

— Не злюся… Я просто… — я намагалась добирати слова, щоб не виставити себе божевільною ідіоткою, — ну просто це неприємно. Двічі ти просто кидаєш мене без попередження. І я не знаю, що думати.

— А що ти намагаєшся думати? — Арсен знизив плечима, — чи після тієї розмови ти постійно намагаєшся зрозуміти, що я думаю про тебе? Переживаєш, що мені неприємно…

— Так, — я міцніше стисла його передпліччя, — бо я памʼятаю твої емоції, коли ти говорив про те, як я цілувалась з тим чоловіком в його авто. Хоча не можу тебе ні в чому звинувачувати… Сама розумію, наскільки огидно це.

— Я не засуджую тебе, правда. Ну, я розумів, що така жінка, як ти… точно не бувала сама. Але й не уявляв, що все могло бути настільки масштабно.

— І все одно ти говориш так, наче просто намагаєшся бути ввічливим.

— Регіно…— він на мить замовчав, а потім прочистив горло, — я запитав, чи ти розраховувала зробити мене своєю черговою жертвою. Ти сказала ні. І цього мені досить. Ти навіть не задумалась, коли відповідала. То ж це знищило все те, що я думав. Ти прекрасна…

— Я ніколи не думала, що колись… що… — я намагалась видавити з себе хоч слово, але думки настільки перемішались, що я була як пʼяна. І мені стало так соромно.

— Знаєш, — тихо сказав Арсен, — здається, я кину тебе ще й втретє…

— Що? — мої брови злетіли догори.

Але після цього я відчула лиш міцну руку під спиною і те, як я просто падаю вниз. І за декілька сантиментрів над підлогою Арсен впіймав мене, схилившись зверхну. Я важко дихала від такої неочікуваності, а він, здається, був задоволений своєю витівкою.