Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

З того моменту я просто вже не могла дочекатися Різдва, хоч і насправді не дуже любила будь-які свята, де треба бути в колі сімʼї. Але очікування зустрічі з Арсеном, ще й в такому особливому місці змушували всередині все стискатися в трепетному передчутті, наче має статися щось дуже хороше. У мене був настільки чудовий настрій, що я навіть допомагала мамі готуватися до свят, хоча особливо нічого в цьому не тямлю. За цей час татові вдалося полагодити авто і я ще декілька разів їздила в салон, щоб контролювати його роботу, а також оглядала, як просувається ремонт у моїй квартирі. Та потім я завжди поверталась назад в будинок бабусі. Вже не було цього дикого бажання втекти назад і продовжувати жити своє життя. Бо воно змінилось, я змінилась. Тепер мені хотілося лише проводити час з Арсеном, дізнаватись його більше, відкриватися йому. І дуже хотілося, щоб він прийняв мене зі всіма моїми скелетами. Хоча десь всередині душі мені здається, що це неможливо і врешті-решт він просто піде. Але зараз, поки ми можемо бути разом, я хочу насолоджуватись цим сповна і не думати про погане.  

Я ще раз поправила свою сукню. Вона була ідеальною, проте відчувалось таке хвилювання, що мені хотілось чіплятись до будь-яких деталей. Я вже дуже хотіла потрапити на той бал, тому зібралась навіть трохи швидше, ніж потрібно. То ж довелось просто ходити кімнатою і намагатись взяти себе в руки. Я так хвилююся? Я? Ще жодного разу я не відчувала таких яскравих емоцій в очікуванні зустрічі з чоловіком. Але чорт забирай, Арсен не простий чоловік. Він дуже розумний, ввічливий, веселий, турботливий… Здається, я просто сходжу з розуму через те, що ніколи в житті не відчувала. Кохання? Хіба це можливо? 
На телефон прийшло коротке повідомлення: «Вже тут» і я практично побігла на вихід. Внизу накинула на плечі свою шубу, але звук вітру за вікном змусив таки одягти її нормально.

— Ти кудись йдеш? — з вітальні до мене вийшла мама.

— Так, якісь проблеми? — я навіть не дивилась на неї, а поправляла своє волосся біля дзеркала і оцінювала свій загальний зовнішній вигляд.

— Ну... сьогодні Різдво і я думала, що ми проведемо цей день разом. станнім часом ти так прониклась сімейними справами, що я вирішила...

— Вона мабуть іде на різдвяний бал, правда? — до нас ще вийшла тітка.

— Що? — перепитала мама і скептично підняла брову.

— О це дуже гарний захід. Мабуть найкраще, що вигадав наш мер. Ти підеш сама?

— Ні, — я закотила очі.

— А, здається, тебе вже чекають...— тітка зазирнула у вікно, в якому було видно світло фар. На щастя, на вулиці темно і авто стояло так, що засліпило себе ж своїм світлом і впізнати його було не можливо.

— Через вас я вже запізнююсь, — буркнула я, — гарного вечора.

Я вийшла надвір і важко видихнула. Тільки з однією мамою мені б вдалося впоратись, але ж тут як тут тітка, що, звісно ж, усі свята провела в нас. Здається, вона нікому з моїх батьків так і не зізналась, що вирішила скласти заповіт. Або їй соромно, або, може таки щось приховує. Та відкинувши всі зайві думки, я поспішила до авто Арсена, бо він справді вже досить довго чекає на мене.

— Привіт, вибач, що довго... Моя сім'я просто неможлива...

— Це нічого, — він посміхнувся та взявши мою руку, залишив на ній ледь відчутний дотик своїх гарячих губ. Від цього по моєму тілу пройшов жар і миттєво зачервонілись щоки. На щастя, шар косметики точно це приховає.

— Думаю... — я повернула голову до вікна, з якого точно за нами спостерігали дві, якщо не три пари очей, — нам варто вже їхати. Точно ще запізнимось...

Арсен не відповів, лише посміхнувся. Може він зрозумів причину мого поспіху або ж я просто повеселила його. Їхали ми не дуже довго і зупинились біля схожого на бабусин маєтку. Та здавалось, що він все ж ще старіший. Нотаріус поспішно вийшов з авто, щоб відкрити для мене двері. Я посміхнулась сама собі від приємності. Коли ми вже були майже біля входу, Арсен зупинився. Я сильнше закуталась в шубу, бо тут було доволі вітряно.

— Коли я бронював нам місця, то мені уточнили одну деталь, — він поліз у внутрішню кишеню пальта та щось звідти дістав.

— Оу... це... маска? — я здивовано покрутила в руках тендітну річ.

— Так. Сьогоді щось наче балу-маскараду. Але я трохи пізно про це дізнався, то ж кращих масок, на жаль, не знайшлось.

— Ці теж дуже гарні, — я посміхнулась, — допоможеш?

Я дала йому в руки свою маску та стала спиною. Холодний пластик трохи неприємно торкнувся обличчя, але я була так близько біля Арсена, що всі неприємні відчуття відразу зникли. Потім я теж допомогла зав'язати йому його маску. Ми обоє, мабуть, були схожі на героїв якоїсь вистави. Чоловік знову посміхнувся мені та простягнув руку. Я впевнено вхопилась за його долоню і міцніше стисла її пальцями. Так, ніби я ніколи в житті не захочу відпустити...
Ми зайшли всередину і я здивувалась такій великій кількості людей. Навіть трохи розгубилась, хоча мене практично ніколи не лякав натовп. Нам відразу ж запропонував шампанське офіціант у такій же масці. Я з помішкою прийняла келих, зауважуючи, як тут все продумано до дрібниць.

— І як тобі? — спитав Арсен, оглядаючись навколо.

— Вражаюче, — я підняла очі до стелі, де була неймовірної краси ліпнина, — але я думала, що тут буде...менше людей.

— Тут не тільки жителі нашого містечка, про цей бал завжди відомо далеко за його межами.

— Дивно, я ніколи не чула, — хитро посміхнувшись, я надпила шампанське.

— Може це й на краще, — задумано сказав Арсен, — наш спокій не порушувала така божевільна особа.

Він розсміявся, а я непомітно для інших стукнула його кулаком в плече. Він жартував про мене та наче був у хорошому настрої, отже він сприймає мене нормально, його не відштовхнуло моє минуле. Мені б дуже цього не хотілося. Я дивилась йому в очі, що були приховані за маскою, і відчувала неймовірний потяг до Арсена. Ніби якісь величезні ланцюги сковують тіло та прив'язують нас разом. Його посмішка, ямочка, що з'являється під оком, невеликі зморшки на чолі... все це складало його ідеальний образ, який я не уявляла навіть в найсміливіших фантазіях. Він був тим, хто ніби створениий для мене...
Потім ми пішли віднести свій верхній одяг в гардероб. Я трохи затрималась біля дзеркала, щоб поправити волосся та трохи підмалювати губи. Це зайняло в мене ніби не так багато часу, але коли я з посмішкою вийшла в зал, то Арсена ніде не було. Спочатку я вирішила, що може він теж затримався десь чи пішов до вбиральні. Але минуло десь близько п'ятнадцяти хвилин, а він так і не прийшов. Всередині з'явились неоднозначні думки, але звісно, жодна з них не була адекватною. Я відійшла трохи вбік та вперлась спиною до стіни. Холод відразу проник під шкіру, та здається, справа була не в стіні. Навколо ходили якісь парочки, компанії та просто люди, що спілкувалися. Я ж почала відчувати себе покинутою та розгубленою. Мені вже не хотілось ніякого балу, жодних веселощів. Неприємний колючий клубок підступив до горла, а я дивилась просто кудись в одну точку. До мене навіть встигло підійти декілька чоловіків, щоб познайомитись, та я просто не відповідала їм жодного слова і вони швидко йшли геть. Я вже підняла руку до маски, щоб зірвати її та просто поїхати додому. Але як тільки я торкнулась пальцями до неї, заграла дуже гучна музика, від чого я аж здригнулась, налякавшись. Чоловічий голос щось нерозбірливо сказав в мікрофон або ж це я була в такому дурному стані, що нічого не почула. Люди розбились на пари та почали танцювти. А я й далі стояла так, що був немилий світ. Поки всі танцювали та насолоджувались вечором, я відчувала себе просто нікчемною.