Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

Неймовірні почуття охопили мене, наче уві сні. Я торкалась Арсена, впиралась в його теплі груди, була в його таких міцних обіймах, які ніби оберігали мене від всього. І той поцілунок… Здавалося, що дотики його губ проникали кудись так глибоко, що цілували найтемніші затінки моєї душі, лікували всі рани, що жили в мені роками. Наче Арсен був моїм найбільшим порятунком і я просто тонула в ньому. Я навіть забула де ми знаходимось. І що все це досі відбувається на вулиці під падаючим снігом. Та зрештою повітря таки почало бракувати, то ж ми розімкнули наші губи практично одночасно. Я важко дихала, те ж саме робив Арсен. Поки я продовжувала тримати свої руки на його грудях, легенько стискаючи пальцями сорочку. Чоловік же міцно обіймав мене однією рукою за талію, іншою — за спину, притуляючи до себе. Момент був надто романтичний, надто ідеальний, надто довго я чекала на цей поцілунок…

— Досить! — я вдарила його кулаками в груди, — досить, відпусти мене!

— Що з тобою? — нотаріус міцніше охопив мене за талію, та все ж іншу руку опустив, щоб глянути на мене.

— Це все нічого не змінює. Ти… кинув мене, просто залишив. Тобі було добре там, з ними, з кимось іншим, але не зі мною. Тому я не вірю тобі! Не вірю, що я… я… — я підняла на нього свої заплакані очі, щоб переконатися, що точно правильно почула те, що він сказав.

— Що ти моє найбільше щастя…— він сказав це впевнено, проте з нотою стурбованості.

— Своє щастя не кидають напризволяще, — моїм поглядом можна було вбити, проте я досі стояла в обіймах Арсена, — я була просто за крок до того, щоб опинилися в лапах цього…

— Досить, — нотаріус різко перебив мене, — я навіть не хочу, щоб ти уявляла собі все це чи згадувала. Так, я повівся, як козел. Але я не кидав тебе, Регіно. Точніше, не хотів цього робити навмисно. Ті люди, вони… Дехто з них з мого тісного робочого оточення. І в них є певні звʼязки, що можуть мені допомогти в подальшій карʼєрі. Я мушу підтримувати з ними хороші стосунки, навіть якщо вони не дуже приємні для мене особи.

— Клас, — я скривилась, — а я в це оточення, значить, не входжу? Може я могла тебе осоромити? Наскільки ще ближчою мені стати до тебе, щоб ти памʼятав, що прийшов зі мною?

— Я не забував про тебе ні на мить.

— Все, годі, — я таки звільнилась від його рук та відійшла вбік. Одразу стало неприємно холодно. І не тільки зовні. — Вечір зіпсовано, я втомилась. І їду додому.

— Ми поїдемо разом, — Арсен зробив крок до мене, але я виставила руку, зупиняючи його.

— Ні. Я хочу побути сама. Це… Розважайся, гарного тобі вечора!

Я швидко втекла всередину, витираючи дурнуваті сльози, що знову так підступно потекли по щоках. Викликавши таксі, я дочекалась його, не виходячи з гардеробу. Я не була впевнена, чи шукатиме мене Арсен, мені насправді хотілося цього. Але я точно знала, що говорити з ним вже в мене немає ніякого бажання. Коли авто вже чекало на мене, я вислизнула надвір. І на щастя, на моєму шляху мені не трапився абсолютно ніхто. В таксі було тепло та чимось приємно пахло. Я притулила голову до скла і несвідомо торкнулась пальцями до губ. Це був найкращий поцілунок в моєму житті. Найчуттєвіший, найгарячіший, але після нього точно не хотілося б відразу переспати. Це було щось значно важливіше та глибше. І як шкода, що це не сталося в значно кращий та підходящий час. 
Всі наступні дні настрій в мене був шалено зіпсований. Я практично ні з ким не розмовляла, проте постійно прокручувала в голові той дурний вечір. Все що сталося та чим закінчилось… Щоб хоч якось втримати себе в здоровому глузді, кожного дня їздила в місто в свій салон і затримувалась там допізна. Моя присутність допомогла налагодити всю роботу і за ті дні салон навіть мав один з найвищих заробітків. В один з вечорів мені хотілося залишитися в місті. Так як в моїй квартирі досі ремонт, я вже націлилась їхати додому до батьків. Але ці плани я вигадала за годину до закриття, а коли все вже було закінчено та зачинено, я сіла в авто і сама того не усвідомлюючи, поїхала за місто. Вдаривши кермо, я тихо вилаялась. Що за чортівня з тим бабусиним маєтком, чому я навіть не думаючи знову і знову їду туди. І вже перед воротами я зауважила, що в домі абсолютна темрява. Може, вимкнули світло? Та зайшовши всередину, я зустрілась з суцільною тишею. Подзвонивши татові, вияснила, що їх запросили в гості і прийдуть вони пізно, якщо не завтра. Я видихнула від полегшення… Принесла собі пляшку вина, ввімкнула лише гірлянду на ялинці та сиділа, спостерігаючи за блимаючими вогниками і думала, що я неймовірна нікчема. Сталося якесь максимальне переосмислення життя. І тепер було дуже соромно за те, як я жила. Як поводилась зі всіма тими чоловіками. Яке враження складалось про мене. І той ресторатор показав мені це максимально яскраво. Я навіть згадала про Андрія. Він кохав мене? Може варто було прийняти його почуття і спробувати побудувати щось з ним… Та політ моїх думок перервав дзвінок у двері. Я вирішила, що це батьки і це трохи зіпсувало мені настрій. То ж без сумнівів відчинила двері, а після настрій зовсім полетів шкеберть.

— Що ти тут робиш? — я примружила очі.

— Ти не відповідаєш на мої дзвінки, не відписуєш… — Арсен тримався впевнено, хоч і було видно, що трохи нервує.

— І? Хіба це не красномовне попередження, яке точно не закликало приходити сюди? — я схрестила руки на грудях та вперлась до одвірка. Вино трохи розігріло мене, то ж я зовсім не відчувала холоду.

— Я… приніс оце, — чоловік дістав з паперового пакета светр, — думаю вже варто повернути.

— О, так. Але тата зараз немає. Думаю, можна прийти, коли він матиме час, — я вже хотіла закрити двері просто перед носом нотаріуса та повернутись до самоаналізу перед ялинкою.

— Регіно, зупинися, — він різко вперся в двері рукою, що я навіть не змогла зрушити їх з місця.

— Чого ти прийшов саме сьогодні, саме зараз… Коли я вдома сама. Це так підлаштовано, ти зробив все це навмисно? Може слідкував?

— Ні, я просто…— Арсен запустив пальці в волосся, — хотів перечекати декілька днів, щоб ти трохи заспокоїлась. Не хотів тебе турбувати. І сьогодні мене наче потягнуло щось приїхати до тебе.