Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Гордій привіз дівчину до своєї квартири. Отак просто, зовсім чужу безхатьку вирішив поселити у себе на ті кілька тижнів, які їй потрібно пережити за стінами інтернату. Так, її слова можуть виявитись брехнею, та й якщо правдиві, він вчиняє незаконно утримуючи поряд неповнолітню особу. Та зараз, просто не може залишити дівчину навулиці, у «її домі» як та висловилась нещодавно.

-Тут я живу. Сухі речі у шафі, ввечері привезу щось твого розміру. Рушник і шампунь у ванній. У холодильнику, сподіваюсь, знайдеш перекусити. Красти у мене не раджу. Якщо надумаєш знову втекти навулицю, не забудь зачинити за собою двері.

Доки дівчина із подивом сприймала нову інформацію, Гордій кинув їй строгий погляд, замість прощання, і мовчки закрив за собою двері. Він ще годину тому повинен був прийти на роботу, тож поспіхом направився по сходах вниз до виходу. По дорозі зателефонував колезі, щоб попередити, що скоро буде.

Близько четвертої вечора молодий чоловік закінчив роботу на сьогодні. По дорозі додому, заїхав у продуктовий, щоб закупити купу продуктів. Собі він ніколи стільки не бере, бо майже не харчується вдома. У ресторані їжа значно краща ніж його «кулінарні шедеври». А ще, вперше у житті, заїхав у магазин жіночого одягу не маючи жодного уявлення, що купувати. Із важкими зусиллями пояснив консультанту, що саме йому треба і залишився чекати біля каси, доки той бігав із одного куточку приміщення у інший. У тому, що продукти, як і речі, згодяться він не мав жодних сумнівів. Якби змусив дівчину залишитись, то вона б обов’язково знайшла спосіб втекти. А показавши свою байдужість, дав право вибору, у її баченні. Отак Гордій вміє хитрувати.

Давненько він не повертався додому так скоро. І не паркувався під вікнами своєї багатоповерхівки. Доки підіймався ліфтом на потрібний поверх відчував щось дивне всередині, адже на нього чекають. Раніше ніхто у його квартирі не зупинявся. Та й кому зупинятися, якщо Гордій сам по собі вже багато років? Він би і радий завести серйозні стосунки, можливо, навіть, сім’ю, та зараз це небезпечно через незакінчену справу. Найважливішу справу у його житті. Зовсім скоро все зміниться і він поїде звідси назавжди, за кордон до батьків. Тоді життя зміниться на краще, принаймні Гордій на це щиро сподівається. Тільки зовсім не розуміє, що собою являє те краще. Він ніколи не дозволяв собі радіти життю, бо розумів, що спершу мусить покінчити з минулим. Жив ним, тонув у ньому із хворим і неконтрольованим завзяттям. Зараз, коли залишилось зовсім трохи до закінчення цієї справи, всередині щосили наростає нерозуміння. Чи зможе він колись жити так як нормальні люди? Чи зможе серцем відчути щось окрім болю?

Молодий чоловік відімкнув двері і обережно зайшов всередину квартири. Ще з коридору відчув запах... цигарок. Всередині із блискавичною швидкістю прокинувся гнів. Він кинув пакети на підлогу і поспіхом направився до вітальні. Думав на нього чекають? Е ні, ця злодійка і не думала чекати на повернення господаря її теперішнього житла і поцуплених  речей. Із вітальні у Гордія виходить просторий балкон, на якому із величезним задоволенням дівча затягувало в себе дим. Все таки злодійка. Вона примудрилась ще й одягнутись у фірмову сорочку, яку він вагався купувати через дуже пристойну ціну. Якщо вже бути точнішим – це одна з найдорожчих речей його гардеробу. А ще, це ходяче нещастя і не подумало закрити за собою двері, тож майже весь дим із потоком вітру вривався усередину квартири. Не дивлячись на затяте холостяцьке життя, Гордій любить чистоту і порядок, і завжди дотримується своїх правил.

-Здається я радив не красти у мене!

Від  грізного тону, дівча одразу здригнулось і до нього обернулось. Неочікувала вона на його появу. Виявляється у дівчини красиве і кудряве волосся, темно-каштанового кольору, яке робить її жіночною, навіть, красивою. Ще й ця біла сорочка... куди краща за брудні і розтягнуті речі. Невже він подумав задивитись на цю нахабну безхатьку, та ще й дитину? Тепер вже злився не лише на неї, на власні думки теж. Хотів відвернутись і піти, щоб не розглядати дівчину, але не зміг цього зробити. Вона винна, він має право злитись, а тому вирішить це питання просто зараз.

-Я нічого не крала. Ти ж сказав, що можу брати сухі речі, а цигарки, наче, анітрохи не віддають вологою.

Вона аж світитись почала від розумних слів, які, мабуть, не одну годину придумувала. Гордо перевела погляд на свої пальці, між якими тримала тоненьку сигарету і з тріумфальним поглядом зробила чергову затяжку. Гордій різко підійшов і силою вихопив сигарету прямо з рота дівчини. Одразу розтрощив її на друзки обпікаючи пальці без жодної реакції на біль. Від його дій і злісного погляду, вона одразу сполотніла. Та свого погляду з-під лоба не відвела, мужньо витримала натиск.

-Як  швидко дозволив тут залишатись, так же можу і передумати. Доки ти під моїм наглядом, маєш заборону на куріння і алкоголь. Це ясно?

-Ясно. – Покірно відповіла не зводячи хижого погляду з його очей. Словами погодилась, але норовом... Дивна вона, з виду ще дитина, а в очах болю більше ніж у дорослої жінки. І чому ж він щоразу почувається винним, коли підвищить голос на дівча, та ще й заслужено?

-От і добре. Я приніс тобі речі, а ще продукти закупив. Яєчню будеш?

-Буду.

-Речі на коридорі.

 Вона пройшла першою і швиденько вхопилась за кульок. Доки дівчина переодягалась у ванній кімнаті, Гордій встиг приготувати вечерю і накрити на стіл. Їли вони у мертвій тиші. Дівчина із жадібністю поглинала їжу, а він за нею непомітно спостерігав. І навіщо притягнув її на свою голову? Наче і без того замало проблем у житті. Тільки хто ж їй допоможе, якщо не він?

У голові прокручувалась нещодавня розмова, на яку він використав свою обідню перерву.

...

Гордій приїхав на роботу, тільки щось вона у нього зовсім не клеїлась, адже голова забита геть іншими думками. Дитячий будинок у місті лише один, тож перевірити дівчину зовсім просто. А перевіряти він звик все і всіх. Замість ситного обіду у ресторані, поїхав до сиротинця. І вже зовсім скоро сидів у кабінеті директорки даного закладу.