Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Глава 2: Тест від диявола

09:05. Перший день.

Анастасія стояла біля свого нового столу — білий, мінімалістичний, з планшетом замість паперів. Усі співробітники мовчали. Кожен — у навушниках, кожен — у справі. Тут не було офісного сміху, милої болтовні біля кавомашини чи навіть доброго «доброго ранку».

Це була корпорація тиші.

— Руденко! — голос Владислава різко вирвав її з думок.

Він стояв у дверях свого кабінету, з телефоном у руці.

— У вас п’ятнадцять хвилин.
— На що? — зніяковіла вона.
— Щоб знайти презентацію для інвесторів, доповнити її актуальною аналітикою за травень, і відправити мені на пошту. У форматі PDF.

— Але… я навіть не маю доступу до—
— Чотирнадцять хвилин.

Двері зачинилися перед її носом.

Вона сіла. Вдих. Видих.
Добре. Ти ж хотіла в серйозний офіс? То ось і він. Не панікуй, Насте.

Вона за п’ять хвилин розібралася з системою доступу, ще за три — знайшла потрібну базу. Потім, використовуючи свої навички з університету, відкрила Excel і почала рахувати аналітику. Пальці літали по клавіатурі.

09:19. Презентація була готова. Відправлена. Названа:

"Дані для інвесторів. Виконано — Руденко Анастасія."

Через хвилину двері кабінету знову відчинились.

— Ви... здивували мене, — сказав Владислав, гортаючи файл на планшеті.
— У приємний спосіб? — обережно спитала вона.

— Побачимо.

Він зачинив двері.

Анастасія сіла й усміхнулась сама собі.
Це був лише початок, але вона вже відчула:

"Я не здамся. Навіть якщо директор — сам диявол у костюмі."

14:46.

День минув, мов у серіалі: завдання, листи, каву — не встигала навіть надихнутись. Владислав Коваль був ідеальним у своїй холодності. Говорив мало, командував точно, не допускав емоцій.

Анастасія пішла до принтера, що був поруч із його кабінетом, бо потрібна була роздруківка на підпис. Та щойно вона зупинилася за перегородкою — почула його голос.

Він говорив по телефону.
І говорив зовсім інакше.

— Ні, я не можу приїхати.

…

— Тому що я не витримаю бачити її знову в такому

 стані.

…

— Вона навіть мене не впізнає більше… Мамо, будь ласка, просто дай мені час…

Мамо?
Вона не впізнає?..
Анастасія завмерла.

Це був не голос директора. Це був голос сина, який приховує біль під шаром холодного контролю. Їй раптом стало боляче. За нього. Хоч він і був тим ще гадом.

— Я сам розберусь. Ні, не треба ніякої допомоги. Я все тримаю під контролем.

Після кількох секунд тиші, голос знову змінився — знову холод, знову сталь.

— Так, через 10 хвилин нарада. Принесіть мені звіт.

Анастасія швидко відійшла від стіни. Зробила вигляд, що лише зайшла. Взяла папери й підійшла до його дверей.

— Це… ваш звіт, — сказала спокійно. Її серце калатало.

Він мовчки взяв папери. Глянув на неї. І… здається, на мить затримав погляд.
— Дякую, — сказав тихо.

Це було перше "дякую" за весь день.

Вона вийшла мовчки, але в душі вже кипіло.

"Хто ти, Владиславе Коваль?.. І чому я хочу дізнатись більше?"

Від автора

Доброго дня, дорогі читачі!
Я щиро рада бачити вас на сторінках моєї нової історії — історії, яка народилась із мрії, болю, сили й... трошки перчинки.Це книга про неідеальних людей, про любов, що виникає там, де її найменше чекають, і про ту магію, яку не знайдеш у чарівній паличці — лише в очах.Це книга про неідеальних людей, про любов, що виникає там, де її найменше чекають, і про ту магію, яку не знайдеш у чарівній паличці — лише в очах.

Головна героїня — Анастасія — сильна, вперта, часом надто різка, але щира. Вона стикається з Владиславом — чоловіком, якого всі бояться, але ніхто не знає. І саме вона зможе побачити в ньому те, що ховається за маскою холоду.Ця історія — для тих, хто вірить у силу жінки.
Для тих, хто знає, як це — закохатись у того, кого "ненавидиш".
І для тих, хто хоче пережити кохання, яке змінює все.З повагою,
Дроянда 🌹

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍