Peach - Вуста, Peach

Будучи ще дитиною я завжди захоплювався незвичайною красою навколишнього світу, мене цікавило абсолютно все крім точних наук.

Я знав що виросту не простим чоловіком, у мене не буде звичайного життя адже це надто просто для мене. Мати ніколи не поділяла мої захоплення, завжди казала що я нікчемний і займаюсь дурницями. Але я вірив що все не просто так, що я обраний для того щоб змінити цей бісовий світ! 

У старших класах познайомився із неймовірною дівчиною...Аделіна - звучить як щось незвичне, не таке як у всіх. Вона була простою але одночас загадковою дівчиною, у класі ніхто крім мене з нею не спілкувався, ми практично зразу знайшли спільну мову. Інколи була нестерпною але це ж дівчата їм властива така поведінка, тому я просто не звертав на це уваги.

Її вигляд не був типовим для старшокласниці, широкі мішкуваті речі, безглузда зачіска і очі як вуголь. А ще вона була високою, на цілу голову вища від мене но це нам не заважало гарно проводити час. Ми багато гуляли, навіть мали своє таємне логово для зустрічей. Це була маленька закинута хатина, я зробив окремий вхід із заднього дворику, огорожу, та навіть посадив її любимі червоні троянди. Аделіна займалась комфортом у будинку, притягла старенький диван із батькового гаражу та малий столик який ідеально вписався біля вікна.

Завжди після школи ми прибігали туди і творили...це було прекрасно, я любив наші посиденьки, вони були комфортні. Велике біле полотно, запах фарби та вечірні промені - ідеальна атмосфера для створення картини.

У думках було тільки одне, щоб цей золотий час ніколи не закінчувався, хмм у нас навіть була одна велика спільна мрія. Ох ця мрія, я нею жив. 

Ада завжди промовляла як тільки ми виростимо зробимо тут шикарний ремонт, будуть білі великі вікна, по всьому будинку мої картини. На кухні поставимо круглий стіл за яким вся родина буде збиратись за вечерею. На вулиці розкішні клумби із червоними трояндами. І задній дворик куди без нього, там буде стояти мангал та літний майданчик для відпочинку, а ще басейн.

Вона горіла цією думкою, наша перша спільна мрія, одне бажання на двох.

Кожного ранку я прокидався із великим захватом збирав необхідні речі щоб після школи провести приємно час з Аделіною. Я приносив їй смачні круасани та запашну каву, і ми сидячи у парку снідали та обговорювали плани на день. Одного дня я прочекав на лавці дві години а вона не прийшла, у школі її теж не було, так тривало тиждень. Вдома нікого, на дзвінки вона теж не відповідала, просто у один момент зникла.

Через деякий час я дізнався що Аделіна потрапила у лікарню, не знаю що це було, чи дивний збіг обставин, чи хтось спеціально таке зробив із нею. Її красиве чорне волосся, його практично не було, а на руках та шиї великі гематоми від ударів. Моя Аделіна...невже хтось посмів скривдити невинне дівча, щоб не було но я докопаюсь до істини. Про аналізуючи все сказане та те що я побачив, у голову прийшла тільки одна думка, це були вони...

Ті кляті дівчата із паралелі, а точніше Сара та Надя дві нерозлий вода подруги, нещасні тварини які весь час знущалися з Ади.

Саме тоді я пообіцяв собі покарати їх, щоб вони відчули все те що моя принцеса.