Арі Терен - Монстр, Арі Терен

Найважче було навчитись контролювати емоції. Змусити себе не плакати, коли батько мовчав. Не просити його любові й не заслуговувати її своєю поведінкою. Я змушував себе вчитися, стати розумним, вивчити психологію людини. Уже тоді розумів, що без цього у мене не вийде втілити свій план в реальність.

Місяцями я різав свої руки, аби звикнути до болів. Бився ледь не на смерть з тими, хто вийшов з тюрми. На щастя, ми жили в жахливому районі та в мене завжди була можливість отримати від когось на горіхи. Особливо мені подобалося гратися з розумом тих, хто бився не чесно і тримав ніж напоготові. Адже ніхто з них не хотів вернутись туди, звідки вийшов, і маніпулювати цим було найлегше.

Свій успіх я помітив тоді, коли після чергових побоїв від батька, його обличчя спотворилося, ніби він відчув неприємний смак у роті. Щоки ледь помітно занепали, брови зсунулись, а очі звузились, ніби від різкого світла. На обличчі промайнула тінь розчарування, змішаного з легкою зневагою, ніби батько побачив щось огидне. Але це було не так, там не було нічого огидного, на противагу цього там було те, що він не хотів побачити. В його обличчя дивився такий же звір, як і він. Той, хто не заплакав від його покарання. Той, кого варто було б вважати рівним. Але він не зробив цього, а лиш, обізвавши мене, пішов дивитись свій улюблений телевізор.

З цього дня мій план почав втілюватись. Тепер батько не вважав за потрібне мене бити, адже знав що це нічого не дасть. В моєму тілі уже не має страху перед ним, отже тепер варто змусити його вірити у мою любов.

Я вставав раніше, щоб купити в магазині пиво для нього. Гроші отримував від слабших, їх було легко змусити віддати, адже вони боялись отримати синяки. Слабаки. Батько любив пити. Його приваблювали кухлі темного пива, яке було темним, як сама ніч. Коли він пив його густа, кремова піна повільно осідала, залишаючи на стінках склянки тонкі мережива.

Я завжди нагадував йому про футбольні й бійцівські матчі. Вивчав цю тему так, щоб бути на стороні батька. Захищав його думку перед тими, хто доніс би мої слова до нього. І через місяці це дало плоди: старий повільно підпускав мене до себе. Спочатку дозволив дивитись з ним телевізор, потім ділився пивом, згодом цікавився моєю думкою. Це займало прірву часу, але в мене було достатньо терпіння, адже я знав що результат усе це компенсує.

Після цього змусити батька вірити у його божественне походження було найлегше. Він і так вважав себе найрозумнішим за усіх, хорошим маніпулятором. Мені залишалось тільки підлаштувати деякі події. Спочатку я пустив чутку, ніби мій батько передбачив зламану руку сусідського хлопчака.

- Батько казав, що той зламає її, коли буде кататись на велосипеді.

Я пам’ятаю, як усі сміялись з цього і це було мені на руку. Так, в того хлопчини не було велосипеда, але я знав, що його планують йому подарувати. А ще, хоча батько і не казав цих слів, він вірив що міг це сказати. Чортів алкоголь і мала, але така важлива, прихильність до мене змушували його вірити у це. А це означає, що він був злий на тих, хто не дослухався до моїх слів.

То ж не дивно, що коли батьки подарували хлопчикові велосипед, деякі задумались про батькові слова. А далі справа залишилась за малим, я змусив дівчинку позвати його прокататись. Підлаштував місце ДТП, на якому хлопчина впав прямо руками на гостре каміння.