Арі Терен - Монстр, Арі Терен

Я повільно відчинив двері будинку. В коридорі стояла тиша, тільки десь далеко чути було приглушений голос телевізора, що працює. Увійшов, м'яко зачинив за собою й затримав подих. Мій погляд ковзнув по старому, сірому лінолеуму, потім на чоботи, акуратно поставлені біля тумбочки. Двері в кімнату були прочинені, і звідти лилося тьмяне світло торшера.

Батько сидів на дивані, спиною до дверей. Його пальці автоматично перебирали пульт, перемикаючи канали, але очі дивилися кудись у порожнечу. Він обернувся, коли підлога скрипнула під моїми кроками.

Я наблизився на кілька кроків, завмер. Серце гупало десь у горлі, але пальці залишалися міцно стиснутими. Звідси мені було чітко видно не тільки звіра, що виховав мене, але і його коханку з пістолетом, про який я колись їй розповідав.

Батько встигла тільки відкрити рот аби засміятись, але постріл заглушив будь-які слова. Замість цього від нього почулось тільки вологе ґелґотіння. Глухе клацання, вибух звуку, і кімнату наповнив запах пороху. Старий здригнувся, повільно осів на диван, червона пляма швидко розповзалася по його светрі. Пульт випав з руки й глухо вдарився об підлогу.

Я стояв нерухомо, слухаючи, як дзвенить у вухах.  На губах грала чортова посмішка, яку навряд чи я зможу приховати. Він зрозумів, що то був я і це жахливо мене тішило. Руда ж тремтіла, і мимоволі зробила крок назад, спіткнувшись об край килима впала.

Ніхто не очікував, що це буде так… тихо. Без криків, без боротьби — тільки короткий звук, ніби хтось розбив склянку.

Пістолет випав з рук дівчини й вона поповзла до батька. Почала обіймати його, плакати, просити вибачення. Мій погляд ковзнув по батькові — його очі були відкриті, але вже порожні. Будинок був мені не потрібен, а схлипи батькової коханки уже набридли. Я обернувся, кроки ставали все швидшими, мені хотілось якнайшвидше піти звідси.

Біля машини, на виході з вулиці мене чекало дві заплакані фігури. Я відкрив їм двері, закинув речі у багажник і, не бажаючи залишитись тут на довше, завів мотор.

Монстри справді існують, тільки вони не живуть серед нас. Вони мешкають в нас самих

Кінець