Арі Терен - Монстр, Арі Терен

Мене вчили, що монстри реальні. Вони пожирають тебе з середи, змушують сумніватись у своїх діях, вважати свої думки безглуздими. Монстри змінюють тебе поступово, крок за кроком. І ось ти помічаєш це, коли сам перетворюєшся на одного з них. Коли твоя кровожерливість тече по крові, а маніпуляції змушують інших завдавати самим собі болю. Найголовніше, що мене вчили: монстри живуть серед нас.

Проте найстрашніше в моєму житті було те, що мене ростив монстр. Звір, який ніколи мене не захищав. З дитинства мій світ був затьмарений страхом. Кожен крок, кожен подих могли викликати гнів батька, який вивергався на мене у вигляді  найгіршого. Жорстокі побої й принизливі слова були нічим в порівняні з його мовчанням. Коли моє маленьке тіло вкривалося синцями було зрозуміло, що потрібно ховатися. Коли до вух долинала брань, було зрозуміло що варто не слухати. Проте коли батько мовчав — на моїй душі ножем без анестезії вирізали шрамами, які ніколи не загояться. Рубці, які з часом стали підставою для його вбивства. Та, я не був настільки ж дурним, як він, тож не забрудню свої руки через цього засранця.

Батько завжди говорив мені, що я нікчема, невдаха, що я ніколи нічого не досягну. Ці слова глибоко врізалися в мою свідомість, отруюючи мене зсередини. Проте не так, як планував батько, адже я знав що з нас двох невдахою є тільки він.

З часом мій біль перетворився на лють. Лють, яка палала в мені, як вогонь, пожираючи серце та розум зсередини. Спочатку я тільки мріяти про помсту, про те, як покараю цього старого довбня за все, що той зробив. А потім… потім я вигадав план, який змусить не тільки батька покаятись, але завдасть мені найбільшої насолоди.

І перше що я зробив, навчився приховувати свої емоції, щоб ніхто не бачив мої слабкості. Особливо, щоб їх не знайшов батько. І уже після було не важко змусити старого вірити в мою вірність йому. Змусити вірити, що він – Бог.

Я став спостерігати за людьми, вивчати їхні слабкості, шукати способи їх зламати. І найголовніше переманити їх у секту, яка буде поклонятися батьку. Він відчував себе ляльководом, який смикає за ниточки та спостерігає за тим, як люди танцюють під його дудку. Та справжнім автором цього завжди був я!

Батько був звіром, але мене він виховав монстром, породженим жорстокістю і ненавистю. Тим, який шукав помсти і який не знав жалю. То ж не дивно, що з часом монстер з’їсть звіра.